Увесь день сюди прибували санітарні карети, весь день різношерстий натовп голосив біля воріт. Пообідді юрба збільшилась удесятеро, збираючись поблизу воріт і біля укріплень.
О четвертій годині німецькі батареї раптом випустили клуби диму, і хвиля вибухів накрила Монпарнас. О четвертій двадцять два снаряди влучили у будинок на вулиці Бак, наступної миті перший снаряд розірвався у Латинському кварталі.
Брейт малював, лежачи в ліжку, коли увійшов наляканий Вест.
— Тобі краще спуститися. Наш дім зім’яло, як плаского капелюха. Боюся, комусь із грабіжників може прийти в голову думка завітати до нас.
Брейт вистрибнув з ліжка і поспіхом почав одягатися в те, що колись було пальтом.
— Хтось постраждав? — спитав він, борючись з рукавом.
— Ні. Колетта сховалась у підвалі, консьєржка побігла до укріплень. Але тут збирається непогане товариство, якщо обстріл триватиме і далі. Можеш долучитися до нас…
— Звісно, — мовив Брейт.
Не встигли вони дістатися вулиці Серпент і повернути до проходу, що вів до підвалу Веста, як той скрикнув:
— Ти часом не бачив сьогодні Джека Трента?
— Ні, — схвильовано відповів Брейт. — Його не було біля штабу польового госпіталю.
— Мабуть, він лишився із Сильвією…
Снаряд пробив дах будинку, що стояв у кінці вулиці, й розірвався всередині, всіявши тротуар шматками черепиці й тиньку. Другий постріл зніс димар, що впав у саду разом з купою цегли. Ще один зі страшенним гуркотом вибухнув на сусідній вулиці.
Вони поквапились уздовж вулиці до підвальних сходів, проте невдовзі Брейт знову зупинився.
— Як гадаєш, може мені краще сходити й пересвідчитись, що Джек і Сильвія у безпеці? Я ще встигну до темряви.
— Ні. Йди до Колетти, а я сам сходжу по них.
— Може, все ж я? Там цілком безпечно.
— Я знаю, — заспокійливо мовив Вест і потягнув Брейта алеєю, вказуючи на підвальні сходи. Залізні двері було зачинено.
— Колетто! Колетто! — погукав він. Двері прочинилися всередину, звідти їм на зустріч вискочила дівчина. Наступної миті Брейт, що дивився у протилежний бік, з переляканим криком заштовхнув їх обох у підвал, стрибнув за ними і щосили хряснув залізною стулкою. Через кілька секунд важкий удар ззовні струснув двері.
— Вони вже тут, — пробурмотів блідий Вест.
ebooksa