— Та чому, я згодний. Але нелегко йому доведеться, коли його ілюзії розвіються.
— Ганьба тому, хто їх розвіє!
— Ага. Зачекай, допоки він вирішить навідатися до нас без попередження…
Кліфорд із доброчесним виглядом запалив сигару.
— Я щойно збирався повідомити, — зауважив він, — що попросив його не приходити до нас без попередження, аби можна було відкласти заплановану тобою оргію…
— О! — обурено вигукнув Еліот. — Гадаю, саме так ти йому і сказав?
— Ну, не зовсім, — пожартував Кліфорд. А потім, уже серйозніше, продовжив: — Не хочу, аби він побачив тут щось таке, що його збентежить. Він хороший хлопець. Шкода, що ми не можемо бути такими, як він.
— Я можу, — самовдоволено запевнив Еліот. — От тільки мешкаю з тобою…
— Слухай! — вигукнув його сусід. — Я вскочив у халепу. Знаєш, що я зробив? Уперше зустрівшись із ним на вулиці — точніше, у Люксембурзькому саду, — я познайомив його з Валентиною!
— Він був проти?
— Повір мені на слово, — серйозно промовив Кліфорд, — цей сільський парубок Гастінґс уявляє собі, що Валентина — це, зрештою, Валентина. Вона усвідомлює винятковість його високих моральних якостей серед мешканців Латинського кварталу, де рештки моральності зустрінеш не частіше за слона! Мені достатньо було почути розмову між мерзотником Лафатом і тим покидьком Болзом, аби збагнути це. Кажу тобі, Гастінґс — славний малий! Здоровий парубок з чистими поглядами, що виріс у маленькому провінційному містечку, який щиро вірить, що салуни — то пряма дорога до пекла. А щодо жінок…
— Так? — спонукав його продовжувати Еліот.
— Ну, небезпечна жінка для нього — це, мабуть, викапана Єзавель[120].
— Та мабуть, — погодився він.
— Але він насправді хороший хлопець! — продовжив Кліфорд. — Якщо він вірить, що світ такий самий світлий і чистий, як його серце, то я присягнуся, що він має слушність.
Еліот підточив вуглину і повернувся до замальовки, зауваживши:
— Що ж, він не почує жодної песимістичної думки від Річарда Осборна Еліота.
— Розумієш, він для мене наче приклад, — сказав Кліфорд і розгорнув маленьку напахчену записку на рожевому папері, що лежала на столі неподалік. Прочитавши її, усміхнувся та почав писати відповідь на чудовому папері кремового кольору, насвистуючи куплет з «Міс Гельєт». Дописавши й запечатавши листа, він почав ходити туди-сюди студією, вимахуючи своїм ціпком.
— Йдеш на побачення? — спитав сусід, не обертаючись.
— Ага, — відповів він, дивлячись Еліотові через плече, як той відтворює освітлення на своєму малюнку.
ebooksa