Лицарі сорока островів

— Дімку, ти нічого, нормальний… У діти я тебе не взяв би. А у молодші брати — із задоволенням.

- Дякую.

Кріс почав тонко, тихо хихикати.

— Які ми… ввічливі… добрі. А вони нас убивають. Примушують вбивати одне одного. І нічого не вдієш, нічого…

— Кріс, ти як п"яний, — обережно сказав я.

- Так? - Він замовк. — А це схоже… мабуть. Я там не пив… Тільки одного разу пиво скуштував… із братом.

- На що схоже? Кріс! — я схопив його за плечі, струснув. — Ти викинув ту погань чи ні? Кріс! Куди ти робив наркотики?

— Не кричи, — майже нормальним голосом попросив Кріс. - Я майже у формі. Вже минає…

- Ти ж обіцяв... І Тому сказав, що викинув, - з образою і болем сказав я. - Навіщо ти так…

— Завтра вони нам знадобляться. Щоб битися, не відчуваючи болю. І вмирати, не відчуваючи страху.

- Ти дізнався, що це?

- Ні, я не питав Тома. Та й не важливо. Кокаїн, або крек. Якщо вдихати зовсім небагато, то свідомості не втрачаєш, і нічого не здається. Просто весело, і немає страху.

Він помовчав і безнадійно промовив:

— Ми всі один одного лупимо. А треба було б до господарів дістатися, з ними поговорити. Але ж вони труси, вони показуються. Їжу розподіляють та огризки забирають, от і вся робота.

Я хотів кивнути, але передумав. Все одно темно. Кріс не побачить мого ввічливого жесту. До господарів дістатися? Добре б. Інга давно про це говорила. Але ж вони не показуються, тільки відходи забирають... До себе... Кожної опівночі. Складаємо все сміття на полицях кухонної шафи, і …

- Кріс!

Я схопився. Ідея, божевільна, дика, але Ідея з великої літери билась у мозку, вимагаючи виходу. Аби Кріс зрозумів. Аби повірив.

Аби не пошкодував залишків динаміту.

10. ДИВЕРСІЯ ПРИЗНАЧЕНА НА ПІВНОЧ

На кухні нас було троє. Кріс, Тимур та я. Інші сиділи в Тронному залі, а Меломан з Толиком чергували біля дверей. Серед нас могли ховатися інші агенти, крім Ігорька. А ризикувати ми не могли. Нехай краще всі будуть на увазі один у одного.