— Полиці вузькі, — тихо лаявся Тимур, очищаючи шафу. — Вони спеціально їх зробили такими, чи що? Я міг би залізти всередину і переправитися до них… А може, виламаємо полиці? Тоді я влізу.
— І прибудеш до мети у вигляді шести вузеньких шматочків. Краще використовуємо динаміт, — твердо сказав Кріс.
Я подумав, що й ефекту від двадцяти кілограмів динаміту буде більше, ніж від Тимура із двома мечами. Але говорити не став, до чого ображати нашого найкращого бійця… Чорт, яким досвідченим дипломатом я стаю! Продумую, що можна говорити, а що не можна…
- Давай, Дімо.
Дбайливо, немов сплячу дитину, я дістав з ящика динамітну шашку, простягнув Тимуру. Жовтий брусок м"яко опустився на нижню полицю шафи. Поруч ще один. І ще. І ще…
— На три полиці вистачить, — не припиняючи роботи, припустив Тимур. — Ось тільки, як із детонатором…
— Рита казала, що чашки з продуктами майже завжди перекидаються, іноді навіть б"ються. Отже, телепортація проводиться грубо, неточно. Повинно спрацювати… — Кріс сказав це досить впевненим тоном, але я не бачив його обличчя. Десяток свічок, що горять у кімнаті, стояли кроків за п"ять від нас. І не дивно - в руках у Кріса була бляшанка з останками пороху.
- Готово, - Тимур, не дивлячись, простяг руку. Кріс вклав йому в долоню бляшанку.
Обережним рухом Тимур висипав порох на динамітні «цеглинки», покладені на верхній полиці. Запитав:
- Скільки часу?
Кріс глянув спочатку на ліву руку, потім на праву. Для надійності він забрав у Ритки її годинник.
- Без десяти дванадцять.
- Свічку.
Повагавшись секунду, Кріс відійшов до столу. Повернувся з новенькою, щойно запаленою білою свічкою. Сказав:
- Можливо, я? Якщо ти її впустиш…
- Свічку.
Більше Кріс нічого не казав. Він простяг Тимуру стеариновий циліндрик з танцюючим язичком полум"я, і підійшов до мене. Затамувавши подих, ми стежили за повільними, плавними рухами Тимура.
Він обережно встромив свічку в складену з пороху буру гірку. Свічка увійшла до половини, полум"я затремтіло, потяглося вниз, до темних крупин... Тимур скам"янів.
Полум"я випросталося, лизнуло вогненним язичком дерев"яну полицю. Тимур почав розтискати пальці — і свічка затремтіла, наче прилипла до його долоні. Тимур стискав її так сильно, що пальці вдавилися в стеарін.
Він нарешті зміг прибрати руку. Свічка стояла міцно, прозорі гарячі краплі стікали нею на пороховий горбок.
ebooksa