— Не зрозумів… — раптом здивовано подав Ілля. — Це…
Ми з Сержаном синхронно смикнулися до Іллі, намагаючись подивитись на відображення у дзеркальці. Від бажання подивитися нагору у мене навіть мурашки по спині побігли. Але ми не встигли.
На мить стало ясно. Маленьке кругле дзеркальце сяяло як прожектор, виплескуючи стовп сліпучого, наче навіть речового, твердого, колючого світла. Це тривало секунду. Пролунав дзвін скла, і дзеркальце розлетілося в його руках. Ілля слабо скрикнув, відхитуючись і притискаючи долоні до обличчя. Окуляри м"яко шльопнули на пісок поруч із почорнілими, каламутними уламками. Їдкий димок згорілої амальгами лоскотав ніздрі.
- Ілля! — побачивши, що він закидається на спину, я схопив його за плечі. - Що з тобою?
— Очі… — Іллю било частою, дрібною тремтінням. — Боляче…
Виверт не спрацював. Погляд угору, недбало замаскований дзеркалом, здався прибульцям небезпечнішим, ніж відкрита змова островів Конфедерації.
- Прибери руки! Ілля!
Він повільно відібрав долоні від обличчя. Очі були червоні, покриті багряною сіточкою судин. І – здивованими.
— Кола пливуть, — розгублено промовив Ілля. — Але ж я тебе бачу.
Весь вечір Ілля насолоджувався становищем героя. Він лежав на дивані в тронному залі. Рита з Інгою метушилися навколо, щохвилини змінюючи йому примочки на сльозливих, запалених очах. А ми сівши поруч, напівголосно говорили про те, що сталося.
Очі Іллі врятувало дзеркало. Дзеркало розкололося і помутніло, відобразивши лише малу частину спрямованої нього енергії. Промінь був такої сили, що розбив скло подібно до удару каменю.
Найприкрішим виявилося те, що Ілля не встиг розглянути таку таємницю, що ретельно охороняється. У дзеркалі, як він розповідав, майнуло щось сіре, плоске, що стрімко опускалося з зеніту. А потім у центрі цього сірого, округлого, падаючого зверху тіла блиснув білий спалах.
Припустити можна було все, включаючи тарілку, що літає. Тимур, наприклад, наполегливо відстоював цю версію. Але мені здавалося, що все набагато складніше. Мені ніколи не подобалися завдання, в яких відповідь напрошувалася сама собою.
Сперечалися ми азартно, і Том, який нічого в розмові не розумів, занудьгував. Але хвилин за п"ять настала його черга — розмова зайшла про шлюпку. Хлопці вже перетворили її на подобу маленької яхти — настелили дощату палубу, зміцнили щоглу, кіль. Том наполягав ще на спорудженні маленької каюти, де можна було б ночувати чотирьом членам екіпажу. Сперечатися ми не стали, хоч це і затягувало спуск шлюпки на кілька днів. Все-таки, зі справжньою каютою наш кораблик виглядав набагато солідніше.
Непомітно розмова перейшла на перше плавання. Вже вирішено було вирушити через увесь архіпелаг Сорока Островів, вербуючи на шляху прихильників Конфедерації. Зрозуміло було, що капітаном стане Том. А ось щодо решти членів команди ясності не було. У плавання хотіли вирушити всі…
Суперечка, яка загрожувала перерости в сварку, припинила Кріс. Він вийшов за двері і повернувся з пучком худих трісок у кулаку.
— Зволікатимемо жереб, — пояснив він. — Чотири короткі — екіпаж.
Тріска було вісім. Першу Кріс дав витягнути Іллі. Довга. Другим потяг Сержан і картинно розвів руками. Теж довга… Перша коротка тріска дісталася Тимуру. Друга – мені. Я навіть не відчув радості — удача здалася мені справою цілком природною. Потім потяг руку Том, але Кріс зупинив його.
— Ти пливеш без усякого жереба, ти капітан… А я без усякого жереба лишаюсь — мій корабель тут.
— Якщо ти не тягнеш жереб, то один зайвий! — пожвавішав Сержан.
ebooksa