- Діма! Діма!
Я спробував підвестися, але безглуздий гамак встиг сповивати мене не гірше, ніж якийсь придворний — мумію коханого фараона. Звільнившись, я спробував підвестися. І тріснувся чолом об стелю.
- Тихо! - промовив Том. — Ти… віри… голосний.
- Дуже галасливий? Ага, точно помітив… — я вислизнув із гамака. Ніхто не прокинувся. Тиша стояла повна, навіть вода не хлюпала — шлюпка дрейфувала. Том промимрив щось англійською. Я розібрав лише про батька та про гарний корабель. Очевидно, плавати з батьком на яхті Тому подобалося набагато більше.
Віддавши штормування, Том почав забиратися в гамак. Я підсадив його та вийшов на палубу.
Була ще ніч, лише на сході імла трохи порідшала, натякаючи на наближення світанку. Розмальоване незнайомими зірками небо заколисуюче хиталося над головою. Я поглянув на Око Прибульця, підморгнув. Зірки залишилися байдужими. Стара шлюпка з впертими хлопчиками на борту. Яка дрібниця…
Спати хотілося жахливо. Десь із підсвідомості прийшла хитра думка. Піти в каюту, розбудити Тіма чи Януша, здати вахту… Звідки їм знати, коли я змінив Тома і скільки відчергував?
Я хлюпнув в обличчя жменю океанської води. Губи, що трішки потріскалися, защипало. У каюту йти перехотілося, та й сон кудись пішов. Я ліг на кормову лаву, підклав під голову м"яку матер"яну сумку. З продуктами, мабуть. А спати я не збираюся… треба ж вивчити їхнє зоряне небо… Он — Око Пришельця…
Ранок застав "Зухвалий за півсотні метрів від берега Двадцять третього острова. Я зіскочив зі свого незручного ложа, озирнувся. Над замком, що стоїть у самому центрі невеликого, зарослого низьким чагарником, острова, мляво розгойдувався, схожий більше на джгут, ніж на полотно. Трохи нижче прапора виднілася вузька біла стрічка, все гаразд, острів належав Конфедерації.
Я кинувся в каюту і розбудив Тома. Удвох ми досить швидко поставили вітрило. «Зухвалий» плавно розвернувся і почав віддалятися від берега. Зволікати не варто — за день ми збиралися перетнути весь архіпелаг.
За кілька хвилин з каюти з"явився Тимур. Морщачись від яскравого сонячного світла, перегнувся через борт, вмився. Потім, боязко поглядаючи на каюту, на хвилинку відійшов до корми.
Том спрямував шлюпку на північ. Ми пройшли під мостом, що зв"язував Двадцять третій із сусідом — Шістнадцятим островом, і на порядній відстані минув його. Шістнадцятий, або Острів Синіх Дзеркал, завзято чинив опір самій ідеї Конфедерації. Після кількох безуспішних спроб переконати їхнього лідера — похмурого хлопця на ім"я Макс, було вирішено оточити острів з усіх боків і взяти одночасним нападом на три мости. Я був на засіданні Ради Конфедерації і пам"ятав, що рішення ухвалили одноголосно, Кріс без вагань відповів: «дівчат і хлопців молодших за десять розселимо по інших островах». Найбільше мене вразило, що ніхто не уточнював долю інших.
Прокинувся Януш. Сівши прямо на дах каюти, він почав розглядати Замок Синіх Дзеркал у бінокль. Потім штовхнув мене, передаючи бінокль. На плоскому даху однієї з будівель, куди на цьому острові сходилися всі мости, юрмилися десятки півтора хлопчаків і дівчат. Вони розглядали шлюпку, що віддаляється, про щось збуджено перемовляючись, розмахуючи руками. Сумнівно було, щоб їм вдалося розглянути шлюпку як слід... Але я все ж таки сказав, не відриваючись від бінокля:
— Тимуре, треба підняти прапор Конфедерації! Може хоч це їх переконає.
Крихітне суденце продовжувало свій шлях.
З ранку мене не залишало дивне відчуття. Неприємний, прикрий холодок у грудях, почуття, яке можна охарактеризувати трьома словами.
Занадто все добре.
Ми без жодних пригод минули Острови Конфедерації, мирно проспали всю ніч у шлюпці, що дрейфувала. Обійшли до обіду п"ять чужих островів, старанно наносячи їх на карту. Потім Інга, взявши в помічники Януша, влаштувала таке бенкет, що на кілька годин екіпаж «Зухвалого» перетворився на добродушних, напівсонних ледарів. Тимур з Янушем облюбували собі дах каюти, де й лягли в тіні від вітрила. Том, закріпивши штурвал, вмостився на носі. Інга сховалась від сонця у каюті. А я, уперто вирішивши не піддаватися безтурботності, сів із карткою на кормі. Звичайно, ми побачили ще не надто багато. Але цього було достатньо, щоб накидати на папері Архіпелаг Сорока Островів.
Наша величезна в"язниця тягнулася з півночі на південь витягнутою, овальною ляпкою, що подрібнюється на окремі острівці без жодної системи. Фактично можна було говорити про ширину архіпелагу — п"ять островів і довжину — вісім. Звичайно, реальна картина виглядала набагато складніше, але й таких даних на островах не мав ніхто і ніколи. Хіба що… Божевільний Капітан?
Я мимоволі глянув на всі боки. Але нічого схожого на інший вітрильник поблизу не було. Кліпер Божевільного Капітана, якщо він існує насправді, мотався зараз далеко від островів, чекаючи на новий шторм. А на негоду не було й натяку.
ebooksa