— Не зайвий, я теж братиму участь, — до нашого командира підійшла Інга. Швидко зиркнула на мене — вперто й твердо. І вийняла коротку тріску зі стиснутих пальців Кріса.
— Жінка на кораблі — на біду… — безпорадно сказав Сержан.
Остання коротка тріска дісталася Янушу.
7. П"ЯТОРО В ОКЕАНІ
Наше суденце, назване «Зухвалим», відпливло від берегів Тридцять шостого острова пізно ввечері, коли стемніло, а різкі пориви північного вітру перетворилися на рівний, упевнений бриз. Тома, що весь день провозився зі шлюпкою, змусили поспати кілька годин. Тепер він тихо радився з Тимуром, перевіряючи, чи спорядження на місці. Провізія, вода, запасне вітрило, два компаси, бінокль. Годинник був на руках у кожного — його збирали по всіх островах Конфедерації. Крім мечів, ми озброїлися арбалетами. Один арбалет, найбільший і незручний у бою, закріпили на підставці, що крутиться, перед каютою. Тимур колись довго вовтузився з ним, пристосовуючи для стрілянини відразу трьома стрілами. Він десь читав про такі арбалети... Але в нього нічого так і не вийшло.
Шлюпка, зведена в ранг корабля, дивувалась рівно. Можливо, грав свою роль кіль. Але, швидше за все, причина була набагато простішою — «Зухвалий» був перевантажений. Вода хлюпала в небезпечній близькості від бортів, а рідкісні хвилі вже залишили на дні шлюпки солідну калюжу.
Хвилин двадцять ми стояли поряд з Томом, ніби чекаючи на щось незвичайне. Але все було спокійно. Повільно темніло, зникли вночі контури замку, лише на сторожовій вежі виднілося біле полум"я маяка. Вогонь хлопці обіцяли запалювати щоночі. «Зухвалий» йшов на південно-південний схід, косо до вітру, поступово заглиблюючись у простір між двадцять четвертим та тридцятим островами. За годину шлюпка мала пройти двадцять сьомий острів і пройти поряд із двадцять третім — останніми островами Конфедерації. Далі шлях вирішили продовжити вранці, при світлі сонця. Том мав залишок ночі дрейфувати через маяк Двадцять третього острова — двох вогнів на майданчиках дозорної вежі.
Першою пішла до каюти Інга. Неголосно побажала на добраніч, а Тому — легкої вахти: «easy watch», чим викликала в капітана деяке замішання. Напевно, це було сказано не зовсім правильно, хоча решта, включаючи Януша, її зрозуміли.
Хвилин за десять Тимур потягнувся, позіхнув, ляснув мене по плечу і спитав:
- Підемо спати?
Стягнувши штормування, я простяг її Тому. Той зрозумів, мовчки кивнув і почав нап"яти її поверх своєї. Вночі на палубі йому доведеться мерзнути.
— Ходімо…
Ми обережно пробралися між лівим бортом і стінкою каюти на корму («Зухвалий» при цьому легенько хитнувся). Тимур досить натурально кашлянув, відчинив двері каюти.
Інга вже лягла у свій гамак. На столику тьмяно горіла свічка. Пригнувшись, Тимур увійшов до каюти, сказав:
— Усе життя мріяв спати на лівому борту. Та ще під стелею.
Януш, не сперечаючись, ліг на нижнє ліжко. Я загасив свічку і забрався в останній вільний гамак. Настала тиша, лише слабо дзюрчала вода за бортами. Потім тоненька стіна заскрипіла — зовні до неї привалився Том.
— Капітане, не дрімати! — голосно промовив Тимур.
Стінка рипнула знову - Том повернувся до штурвала. Януш хихикнув. Вже засинаючи, я почув сонний, але серйозний голос Інги:
— Хлопці, якщо щось трапиться, обов"язково розбудіть мене.
Я прокинувся тому, що мене трусили за плече. Хтось тихо шепотів у вухо:
ebooksa