Йому нагадався важкий сон, що переслідував його не одну ніч, і серце стислося від важкого передчуття.
Виставивши перед собою рушницю, Вістович дочекався, доки постать перед ним стане виразною. Тепер він вже міг розгледіти чоловіка у похідній куртці і з шарфом довкола шиї. Обличчя його поки що лишалося у темряві. Ліва рука тримала ліхтар, права — була схована в кишені.
«Може, такий самий мандрівник, як і я», — подумав оберкомісар, але зброї не опустив.
Незнайомець, втім, не зупинився, а продовжував наближатися, попри те, що бачив націлену на нього лефошівку.
— Стій! — наказав йому Вістович.
Той не реагував.
— Стій! Хто ти?
Палець його ліг на рушничний гачок.
— Думав, сховаєшся від нас? — озвався нарешті невідомий. — Думав, утечеш від більшовицького гніву? Уникнеш кари за те, що, мов щур, вивідував таємниці в нашому тилу?.. Ні.
Знайомий голос! До біса знайомий голос, бо той, хто зараз промовляв до Вістовича, здався йому підозрілим ще тоді, коли вони вперше зустрілись у «Боксерському клубі». Тільки цю підозру чоловік заховав глибоко в собі, аж доки зовсім про неї не забув. А так не можна! Фаховий поліціянт не припускається таких помилок. Він завжди мусить прислухатися до інтуїції. Це було його золоте правило, яке він порушив.
Чоловік підійшов ближче, і Вістович тепер чітко бачив обличчя Сташенка.
— Стій! — востаннє наказав він йому, проте одразу ж вистрілив.
Відголос пострілу ще гуляв тунелем, коли обличчя нападника, перекошене від люті, опинилося просто перед ним, а біля горла Вістович відчув холодний дотик ножа, що вже розтинав йому шкіру.
Все, як у сні.
Епілог
Лондон
осінь 1922 року
Двадцятирічна Кетрін Спаркс, позаштатна кореспондентка мистецького часопису
— Доброго дня, міс! — приязно звернувся до неї метрдотель і простягнув руку в бездоганно білій рукавичці, щоб узяти її парасолю.
Дівчина відповіла на привітання.
ebooksa