Гриць не обзивається. Замість того він сів на коня і від’їхав.
– Мавро!
– Що там, доньцю? Зайшла врешті і до старої Маври? А то за своїм коханням вже і за неї забула.
Тетяна обіймає стару няню, тулить до себе і просить:
– Прости, Мавро, що не заходила. Не було як забігати до тебе. Вдома все в роботі, а неділя…
– А неділя? – питає циганка і блищить вигребуще чорними очима на молоду дівчину перед собою. – А неділя?
– Як неділя, Мавро! – відказує Тетяна і відвертається від старої.
Але тут же і в тій хвилі знов подобріла.
– Мавро, – додає далі, – ти знаєш, я люблю Гриця.
– Ти оповідала, доньцю, – відказує циганка і все стереже дівчину очима, – оповідала.
– І він мене любить.
– А також так щиро, як ти його?
– Мавро! – кликнула нараз з докором Тетяна і відвертається чогось уражена від старої жінки, що осталась спокійна. – Я тобі не буду нічого більше казати. Ти заєдно як не віриш, то безпечно поглузуєш. Що б і не сказала я, ти нічого не віриш! Сором, Мавро…
– Бог з тобою, донько! – успокоює Мавра покірно. – Та я його на очі не виділа, а не то…
– Не виділа, не виділа! – повторює люто Тетяна. – А все твоїм голосом гонить невіра і ненависть. Все не віриш. Я знаю. Ти цілому світові вже не віриш. А хоч я добре тямлю, що ти про себе оповідала, що перебула через зраду – то
– Я вірю, доньцю, що тебе любить, – відказує Мавра твердо. – Хто тебе, зоре моя красна та як ангел добра, не любив би? Кого на світі любити, як не таких, як ти? Га-й, га-й! – заспівала нараз, мов на хижуна, і заколихалася цілим своїм тілом. – Га-й, га-й!
Тетяна подобріла.
– Заки сніг упаде, казав, Мавро, буду в його хаті.
– Слава Богу! – відповідає стара, вже потрохи іншим голосом і зітхає легше. – Кваптеся, бо як прийде осінь, мати прийме других старостів. Казала мені оногди, що хоче тебе сеї осені вже конче віддати, а сама піде в монастир.
– О, мама все своє! – каже Тетяна. – Найбільше, відай, чого вона бажає в житті, то піти на старість у монастир.
ebooksa