- Абсолютно правильно, Томмі. Все окей, Ноббі. Я очікую, що вони від мого батька, і я впевнений, що він буде радий, що ви їх маєте.
- Моя стара буде дуже сміятися, побачивши мене сьогодні ввечері у шовкових кальсонах.
12
Роджер доповів у Військовому міністерстві, побачився з батьком, а потім відправився в лікарню, щоб йому витягли кулю, яка все ще залишалась у плечі. Це було майже за три тижні до того, як він зміг повернутися в Грейвні. Йому було набагато краще, але він все ще виглядав втомленим і був худим, як огорожа. Томмі поспішив нагадати йому, що він обіцяв розповісти їм історію своєї втечі, але той розсміявся і сказав, що там нічого розповідати. Він потрапив у халепу і більше завдяки щасливій нагоді, аніж завдяки хорошому управлінню вибрався з неї. Але це було далеко від задоволення цікавості школяра, і за допомогою розпитувань, незважаючи на вмовляння матері, врешті-решт йому вдалося витягнути це з Роджера. Він не сів і не розповів про це крок за кроком з самого початку, але розповідав їм то про подію тут, то подію там, як це прийшло йому в голову, і призвела до цього бесіда, так що Мей довелося напружити свою уяву, щоб побудувати з його уривчастих спогадів історію, зібрану в одне ціле.
Наскільки вона могла зрозуміти, все почалося з наказу, який він мусив передати. Недалеко від Касселя було невелике село, яке було вирішено захищати, щоб затримати ворога, і, оскільки піхоти не було, завдання було покладено на батарею Королівської Кінної Артилерії. Був вже пізній вечір, коли Роджер дістався до неї, так що він вирішив залишитися на ніч, але на світанку почалася атака, і танки, підтримувані загонами німецької піхоти, проникли на околицю села. Боротьба була несамовитою. До полудня боєприпаси вичерпалися, і гармати могли стріляти тільки кожні кілька хвилин; було ясно, що невеликий гарнізон більше не витримає, і був відданий наказ про відступ. Роджер вважав неможливим уїхати, коли була потрібна кожна людина, і він прийняв командування невеликим загоном йоменів. Але тепер, оскільки він більше не міг бути корисним, він вирішив повернутися до штабу. Він потиснув руку командиру.
- Ви влаштували грандіозне виставу, - сказав він.
- Ну, я повинен був щось зробити, - посміхнувся другий.
Всі гармати, окрім двох, були виведені з ладу, і їх разом з пораненими повинні були відправити вперед, а решта війська слідували пізніше іншим маршрутом.
Вони повинні були зустрітися в селі в трьох або чотирьох милях звідти.
- Що змушує вас думати, що німці не зайняли його? - запитав Роджер.
- Якщо це так, то ми будемо кляті нещасливці. Але спочатку ми вб"ємо до біса багато з них.
- Що ж, удачі вам.
- Вам самім знадобиться трохи удачі, щоб проїхати через це. Мерзотники кишать повсюди.
- О, зі мною все буде в порядку. Я збираюся зійти з головної дороги, як тільки зможу. Це займе у мене трохи більше часу, але я думаю, що воно того варте.
Настало затишшя, і Роджер відправився в дорогу зі своїм шофером. Вони проїхали деяку відстань уздовж річки, а потім на розвилці побачили машину, що наближалась до них по дорозі, по якій вони самі мали намір їхати. У ній було два британські офіцери, і Роджер зупинив їх.
- Дорога позаду вас в порядку? - крикнув він.
- У повному порядку. Ніяких ознак гуннів.
- Окей.
Він поїхав далі. Дивлячись на свою карту, він побачив, що через кілька миль буде міст, і незабаром після нього бічна дорога, котра на його думку, привела б його в об’їзд до місця призначення. Місцевість була рівною, і вони не шкодували газу, але по дорозі йшла врозбрід череда біженців , яка час від часу їх затримувала. Вони проїхали через ліс і якраз досягли мосту, коли раптом стався вибух кулеметного вогню, і автомобіль сильно звернув у бік. Водій різко впав на кермо. Машина з’їхала у кювет і з приголомшливим поштовхом зупинилася, але на щастя не перекинулася. Роджер виплигнув і серед граду куль побіг до мосту і пірнув через парапет у воду. Під час перебіжки його уразили. Він плив щодуху. Німці підбігли до мосту і стріляли по річці, але над нею нависали дерева, і вони могли стріляти лише навмання. В нього більше не влучили. Тоді він почув черговий вибух вогню, набагато інтенсивніший, але він не був спрямований на нього; він на мить зупинився, щоб перевести подих, а потім почув гудіння літака. Він одразу здогадався, що сталося. Британський літак обстріляв людей, які перебували в засідці, і вони втекли під укриття лісу. Він озирнувся навколо себе; він до цього часу почував себе досить добре, і йому здавалося, що він не зможе зробити нічого кращого, як піднятися на берег і сховатися у густому підліску. Він деякий час лежав, прислухаючись в усі вуха; стрільба припинилася; німці або накивали п’ятами, або вважали, що його не варто переслідувати. Він підвівся і, обережно рухаючись, почав йти, але нога завдала болю, і він похитнувся і впав. Він був поранений у ногу, хоча вважав не жахливо, і мав на обличчі неприємний поріз і на тілі рану у правому плечі. Він поповз по землі і сів, притулившись спиною до стовбура дерева.
- Оце так здрастуйте, - сказав він собі.
ebooksa