- За хвилину. Діти чекають, щоб промовити свою молитву.
З змученим обличчям, з трагічними очима, вона повільними кроками вийшла з кімнати.
Ті, що залишилися, Джим, Дора та Генерал, мовчали. Генерал сидів, впавши на стілець, і Джим, поглянувши на нього, побачив, як сильно він намагався зберегти самовладання. Він сидів, дивлячись в порожнечу, а рот його смикався. Він відчув жалісливий погляд Джима.
- Хтось повинен піти і розповісти Мей, - сказав він.
- Я піду. - Джим звернувся до дружини. - Тут ви нічого доброго не зробите, Дора; краще йдіть додому. Я залишусь на ніч.
- Після того, що вам сказала мати?
- Моя мати має право сказати мені що їй в біса подобається.
Його тон був настільки дивним, що вона кинула на нього швидкий погляд поганого передчуття. Їхні очі зустрілися в холодному погляді.
- Як хочте, - нарешті сказала вона, слабко, зневажливо знизавши плечима.
Вона вийшла без жодного слова.
18
Джим зателефонував до Військового відомства і розповів Роджеру про жахливу подію, що сталася. Робота не дозволила йому приїхати тієї ж ночі, але він сказав, що приїде якомога раніше наступного ранку. Потім Джим сидів з батьком. Вони не знайшли, що сказати один одному, і через годину він піднявся до кімнати, в якій спав ще хлопчиком. Вона виглядала голою без його книг та картин. Чужа кімната, кімната, яка ніби обурювалася на його присутність. Він намагався читати, але жахливі думки відволікали його, і слова на папері не мали сенсу. Він два чи три рази прочитував ті самі рядки, і його розум залишався порожнім. Кров у його голові пульсувала, пульсувала, і час від часу гострий біль пробивав його череп так, ніби хтось встромляв у нього розжарене до почервоніння шило. Нестепний біль; але не такий біль, як його жахливі думки. Вони охолодили його до кісток, і він задрижав. Він розпалив камін. Це зігріло його крижані руки і ноги, але проти холоду в його серці нічого не допомогло. Жах! Жах! Страждаюче схлипування вирвалося з його горла і в гніві він жорстоко впився нігтями в долоні; він відчував близькі сльози; не час було жаліти себе. Йому хотілося, щоб він ніколи не народився; йому хотілося, щоб він був мертвий. Він відчував, ніби загрозливі примари, переповнивши кімнату, тиснули його з усіх боків, і він не міг пробитись силою скрізь них.
Незабаром ручка його дверей тихо повернулася, і ввійшла його мати.
- Я подумала, що ви, можливо, спите. Я не хотіла вас будити.
На її обличчі все ще був той вираз страждання, яке він бачив на ньому, коли вони несли тіло дитини, але вона була спокійною.
- Джим, любий, пробачте мені, що я з вами так говорила. Я не розуміла, що говорю. Це було жахливо недобре. Ви пробачите мені?
На його очах з’явилися сльози.
- Кохана, нема чого прощати.
- Я завжди вас любила, і я знаю, яким гірким було для вас життя всі ці місяці. І тепер я хочу вашого кохання як ніколи. - Вона ніжно поцілувала його; потім вона сказала: Я хочу, щоб ви прийшли і побачили Томмі.
Маленький хлопчик лежав на своєму ліжку. Не видно було рани, яка вбила його. Пані Хендерсон сумно дивилась на нього.