- Ви дуже бліді, моя дорога дитина,- звернувся він до Вінні, - я сподіваюся, що ви не хворі?
- Ні, батько, - вона відповіла, без посмішки.
- Тоді, що турбує вас, моє коханнячко? Ви як не в собі.
Ніхто не міг помістити в свою манеру таку ніжну дбайливість, як канонік Спретт, і його голос здобував такі ніжні акценти, витягуючи довір"я у самого неохочого. Вінні зітхнула, але не відповіла. Він погладив її волосся і потиснув її руку.
- Годі, годі, моя дорогенька, ви не повинні бути нещасною. Нічого не повинно стояти між вами і моєю великою прихильністю. Я тільки бажаю вашого добробуту. Скажіть мені відверто, чи ваше серце все ще прагне одружитися з тим молодим чоловіком?
Вінні підняла очі і з серйозним поглядом кивнула.
- Гаразд, гаразд, я - не суворий батько. - Він посміхнувся добродушно і розкрив свої обійми. - Що б ви сказали, якщо я запропонував би відмовитись від моїх заперечень?
Вінні, здивована, ледве вірячи своїм вухам, схопилася на ноги.
- Тату, ви це маєте на увазі?
Вона оповила своїми руками його шию і розревілася. Канонік, притиснувши її до своїх грудей, поцілував її світле волосся. Леді Софія була приголомшена.
- А зараз, моя люба, йдіть до вашої кімнати і змийте геть ті сльози, - сказав він, із веселою ніжністю. - Ви не повинні мати червоні очі, а то люди думатимуть, що я цілковитий тиран. Але дивіться, - він потрусив своїм пальцем грайливо, оскільки вона посміхнулася через свої сльози, - дивіться, щоб ви не наклали занадто багато пудри на ваш носик.
Коли Вінні пішла, канонік Спретт повернувся до своєї сестри з щирим сміхом.
- Дорога дівчинка! Наші діти, Софія, часто стають тяжким випробування для нас, але ми повинні прийняти нерівність із згладжуванням; іноді також вони приносять нам велику самовдоволеність.
- Мої вуха мене обманюють? - запитала леді Софія. - Чи ви насправді погодилися на безглузді заручини Вінні?
- Ви здивовані, Софія? Ви мене не знаєте; ви не можете зрозуміти, що я повинен пожертвувати своїми найзаповітнішими ідеями, щоб задовольнити примху дурної школярки. Ви розумна жінка, Софія, але ви не така розумна, як ваш сумирний слуга.
Леді Софія, намагаючись виявити те, що було в його розумі, відкинулася у кріслі і подивилася на нього гострими і замисленими очима. Вона ні на хвилину не припускала, що він чесно здався впертості Вінні. У неї склалося враження, що Теодор ніколи не був більш небезпечний, ніж коли він здавався переможеним.
- Я не розумію, - зізналася вона.
- Я повинен був подумати, що цей шлюб вам по серцю, - відповів він зі знущальною посмішкою. - Ви завжди показово зверхньо дивилися на нашу сім "ю. Звичайно, ви повинні бути задоволені тим, що нащадок вашого родоначальника торговця зеленню повинен одружитися з близьким родичом візника вугілля. Вони паруються як крейда і сир.
- Не кажіть дурниць, Теодоре!
- Цікаво, чи називає вона його Берті, - задумливо пробурмотів канонік.