Дух джунглів

— Звичайно. Ця машина з пральні, я подзвонив додому — і мати все владнала.

— Звичайно. Ваша мати владнає що завгодно, в цьому я не сумніваюсь. А от чи все ви мені розповіли?

— Так, звичайно.

— А мені здається, що ви щось приховали. Містер Брекстон розповів про ваше незвичайне татуювання…

Я вирву Брекстонові язика, по міліметру! Значить, біля нас уже заходилися спецслужби. Добре, що я про це знаю. Послухаю ще.

— Татуювання? Он ви про що! Але яке це має значення? Їх зробив шаман одного племені, ми допомогли їм. Власне, Торі прийняла складні пологи, а славу розділили на трьох, от і все.

— Усе? А браслет міс Величко?

— Він був у неї, коли ми зустрілися. Вона сказала, що то — родинна реліквія, її талісман. А в тій ситуації нам були потрібні всі на світі талісмани, ви ж розумієте.

— Звичайно, звичайно… Тоді як ви поясните вашу блискучу перемогу над Педро Монтоєю та його охоронцями?

— О, просто так вийшло. Власне, що ви хочете нам інкримінувати? Ми захищались, от і все.

— Але, зі слів місіс Гікслі, вони не виявляли ворожих намірів.

— Он як! Це вона так вважає? А як би ви вчинили, якби вас узяли в полон і лупцювали в підвалі? Ви хочете інкримінувати нам убивство? Тоді вам доведеться пошукати трупів.

— А їх ніхто вже не знайде. А якщо й знайде, причину смерті визначити буде нелегко, якщо взагалі можливо, так? Хижаки, птахи, клімат… Гаразд, облишмо це. Скажіть, пане Домінґес, чому ви одразу не зв"язалися з нами?

— А хто гарантував, що ваші люди не нашкодять своїм втручанням? Я й зараз сумніваюся, чи правильно ми чинимо.

— Так, звичайно… Гаразд, це почекає. То коли я можу поговорити з міс Величко і містером Краузе?

Я тихенько йду назад до кімнати. Треба розбудити Еда і все йому розказати. Добре, що мій слух так загострився, бо тут такі стіни й двері, що хоч із гармати стріляй, ніхто не почує.

— Де ти була?!

— Тихо. Слухай сюди.

Ед розумний хлопець, усе одразу втямив. Шкода, що я не чула всієї розмови. Вочевидь, наші пригоди у Віль-Таені Луїс залишив при собі, і це дуже мило з його боку.

— Хтось іде. — Ед штовхає мене на ліжко. — Удаємо, що спимо.