Дух джунглів

— Ще не час. Я скажу тобі, коли, — сльози в її очах, такі холодні, капають на мої груди. — Я скажу тобі, коли.

— Та-Іньї!

Я пливу, пливу кудись — не час? Що — не час? Не знаю. Тільки зелений присмерк закриває мені обличчя. Тільки блакитні очі хижого кота дивляться на мене співчутливо й розпачливо.

— Торі! Ні, Боже ж мій, Торі!

— Містере Краузе, тримайте себе в руках. Вона жива.

— Це ви! Ви з вашими клятими іграми! Ви підставили її, це вона замість вас дістала ножа! Ви не мали права так чинити!

— Так. Мені шкода. Я не знала, що так станеться.

— Тепер знаєте. — Луїс оскаженів, я чую. — І якщо ви думаєте, що вам це зійде з рук, то помиляєтесь. Я життя покладу, аби дістати вас — де б ви не були, агенте Бартон.

— Гадаю, вам краще заспокоїтись. Думаю, з міс Величко все буде гаразд. Я викликала літак, її переправлять до нашого центру й лікуватимуть.

— Ні. Вона лікуватиметься в нашій лікарні.

— Містере Домінґес, це небезпечно для неї. Ви не пригадуєте нічого? Саме вона вбила місцевого кокаїнового короля. Зрештою, ви можете полетіти з нею.

— Гаразд.

Летіти? Куди летіти? Я не хочу на літак, нізащо в світі! Я маю їм це сказати, доки вони… Чорт, як мені боляче!

— Еде! — його ім"я коротше, хай Луїс вибачає. — Ні!

— Тихо, люба, все буде добре, ось побачиш!

Нічого не буде добре. Якщо ми втрьох сядемо на той літак, нічого не буде добре, ніколи. Але я не можу йому це пояснити. Я просто знаю: це пастка. Велика пастка на великих котів.

Я періодично провалююсь у темряву, але десь краєчком мозку усвідомлюю: я вже в літаку, Ед тримає мене за руку. Як лікар я розумію, що поранення смертельне, ніж увійшов у груди, пробивши легені, та я чомусь іще жива. І біль трохи відпускає мене. Я вже можу чути окремі голоси, от тільки літак дуже гуде. Та все одно розмова долітає до мене, і я стаю непомітна, як міль.

— Ні. Тату, я везу їх трьох. Так, зможемо. Чорт забирай, я не знала, що так станеться! Ні, тут щось дивне відбувається, по приїзді сам побачиш. Так, мертвий. Гадаю, вона знає. Гаразд.

Якби мотор літака так не ревів, я б почула й того, в телефоні, а так розмова така собі, половинна. Але з того, що я почула, можна зробити висновок: ми летимо в пастку. Де Луїс?

Ед здригається і схиляється до мене. Він зовсім поряд, і мені це подобається.