Код Катаріни

— Він досі на роботі, — підказав Стіллер. — Мабуть, користується офісним комп’ютером.

Телефонна розмова закінчилася домовленістю, що Мартін заїде до продавця додому між четвертою та шостою і подивиться на товар.

— На біса йому пневматичний пістолет? — здивувався Стіллер.

Гаммер зайшов на сайт «барахолки», спробував розшукати номер, на який телефонував Гауґен. Марно. Ім’я продавця теж не знаходилося. Тоді Гаммер обмежив коло пошуків географічно: де можна купити пневматичну зброю в Саннефьорді? Пошук дав чотири результати.

Гаммер переглянув кожний анонс і знайшов потрібного продавця у третьому. На фото пістолет виглядав справжньою бойовою зброєю. В оголошенні було вказано, що це копія швейцарського SIG і що до нього додаються 12-грамові СО2-патрони.

Вістінґ думав собі про своє, решта мовчали.

Гаммер увікнув другий запис. Ще одна подібна розмова. Мартін Гауґен домовився приїхати й подивитися на інший пістолет. Вони прослухали ще чотири записи, і щоразу мовилося про купівлю пневматичного пістолета.

— Він боїться, — прокоментував Гаммер. — Дозволу на придбання справжньої зброї не має, а де її роздобути нелегально, не знає. Тож вдовольняється мінімумом, чим можна було б когось залякати.

На одному з моніторів почала рухатися червона цятка Мартінового автомобіля.

— Він у дорозі, — повідомив Гаммер.

Усі троє не відривали очей від цятки, яка рухалася дорогою місцевого значення в напрямку Тьонсберґа.

— Не додому, — завважив Вістінґ.

— Певно по пістолета їде, — припустив Стіллер.

Гаммер увімкнув ще один запис, у якому теж мовилося про купівлю пістолета. І в останньому записі — те саме. З усіма Мартін Гауґен умовився про зустріч між четвертою та п’ятою, окрім одного продавця, який мав повернутися додому не раніше завтрашнього дня.

Червона цятка завмерла. Гаммер перевірив адресу. Точної адреси не було, відомо лише, що авто зупинилося десь у центрі міста.

— Ніхто з продавців пістолетів там не мешкає, — сказав Гаммер, звірившись зі своїми нотатками.

Вістінґ зиркнув на годинника.

— Ще надто рано, — завважив він.

Усі витріщалися на цятку хвилин з десять, але нічого більше не відбувалося. У шафах позаду моніторів гуділи й шуміли електронні прилади. Повітря у маленькому приміщенні нагрілося і мовби загусло.

— Треба було повісити йому хвоста, — скрушно зітхнув Стіллер.