Минуло пів хвилини, текст посунувся догори, звільняючи місце відповіді Мартіна Гауґена.
Тієї ж миті теленькнув телефон Вістінґа.
— Крок перший — виконано, — усміхнувся Гаммер.
О 21.38 Вістінґ звернув на вибоїсту дорогу, що вела до садиби Мартіна Гауґена. Світло фар шугонуло по фасаду будинку. У кухонному вікні вигулькнула голова Мартіна Гауґена, ніби він сидів і чекав на його приїзд.
Вістінґ мимоволі зазирнув у кишеньку з мікрофоном, вийшов з авта й рушив до входу під дашком. Було чутно, як повернувся ключ у замку і двері відчинилися.
— Заходь! — запросив Мартін.
Кішка стояла в нього під ногами, визирала надвір.
— Я подумав, що треба дещо обговорити, якісь нюанси завтрашньої виправи, — сказав Вістінґ зачиняючи за собою двері.
Він рушив услід за господарем на кухню. З вітальні долинав звук телевізора, скидалося на якийсь іноземний канал.
— Коли завтра вирушаємо? — запитав Мартін. — Було б добре дістатися на місце ще за дня.
— Тоді треба виїхати не пізніше четвертої, — відповів Мартін, виймаючи з шафки дві філіжанки. — Ще ж, мабуть, зупинимося дорогою, щоб закупитися.
— Четверта мені підходить. Можу й раніше піти з роботи.
Мартін поставив філіжанки на стіл.
— І я можу раніше звільнитися, — підхопив він, наливаючи каву з кухля кавоварки.
— Я подумав, що добре було б взяти моє авто. Речі можна спакувати в багажник, бо ж твій пікап має відкритий верх.
Мартін похитав головою. Поставив кухоль у гніздо кавоварки.
— Ліпше таки пікапом, — сказав він. — Після дощів дорога ледь проїзна, а твоє авто має низький кліренс.
Вістінґ не мав що заперечити на той аргумент.
Амалія лежала горілиць і міцно спала. Маленькі губоньки ледь пересохлі й ледь розтулені. Дихання рівне й спокійне.
ebooksa