Ліне могла б безкінечно стояти так і милуватися донечкою. Потім вона обережно причинила двері й повернулася до вітальні на своє місце перед телевізором.
— Увімкни голосніше, — попросила вона Тумаса, коли почалося ток-шоу «Місце злочину — Норвегія».
Ведучий привітався з гостями. Ліне його знала. Це був дуже талановитий журналіст-криміналіст, з великою мережею інформаторів, надійними джерелами й особистою заангажованістю у справах, з якими працював.
Він анонсував програму вечірнього ток-шоу, де йтиметься про новий і дуже небезпечний для життя синтетичний наркотик, серію нападів на вуличні ятки зі швидкою їжею, жорстоке пограбування зі зломом старої жінки і про групу злодюжок мобільних телефонів, яка спеціалізувалася на грабунку крамниць електротоварів.
— А ще ми згадаємо й ближче розглянемо одну з найрезонансніших справ в історії норвезької криміналістики, — вів далі ведучий. — У 1987 році невідомі злочинці викрали сімнадцятирічну Надію Кроґ з вимогою викупу — три мільйони крон. Гроші залишили в умовленому місці, але їх так ніхто й не забрав. Відтоді Надії більше не бачили. Нове розслідування з залученням новітніх методів слідства може дати тепер відповіді на цю загадку.
Ліне відхилилася на стільці. Доволі драматичний вступ, але це було нескладно.
— Я, як завжди, запросив у студію наших експертів, — сказав ведучий і відрекомендував двох чоловіків та одну жінку, які стояли за високим столиком.
Ліне безліч разів дивилася програму і знала тих експертів: слідчий на пенсії, колишній прокурор і адвокат.
Ведучий дотримувався заздалегідь затвердженого сценарію.
— Спершу подивімось, як розвивалося розслідування справ за минулий тиждень, — ведучий підійшов до поліцейського в однострої, відповідального за оновлення інформації.
Ліне підвелася і вийшла на кухню, узяти собі щось попити.
Вістінґ поставив на повну гучність сигнал надходження текстових повідомлень. Він маленькими ковточками попивав каву, щоб вона раптом не допилася, доки озветься Гаммер.
— Я дивився прогноз погоди, — сказав він, лиш би не мовчати. — На вихідні обіцяють сонце.
— Давно час! Цей дощ наганяє нудьгу, — відповів Мартін.
Кішка сіла біля його ніг.
Вістінґ вже хотів сказати, що дощі добрі на гриби, як раптом у кишені завібрував і відразу теленькнув мобільний.
— Гм, — зі стурбованою міною на обличчі хмикнув він, щоб привернути увагу Мартіна.
А Мартін натомість ввічливо відвернувся, встав і приніс ще кави.
— Це — Ліне, — пояснив Вістінґ, доки Мартін наповнював філіжанки. — Пише: «Увімкни канал TV2».
Він промовисто глянув убік вітальні, даючи зрозуміти Мартінові Гауґену, що хотів би виконати прохання доньки.
ebooksa