— Ні, ще стоїть.
Адріан Стіллер відсунув бокові двері, роздав усім ґумові рукавички й бахіли на взуття. Технік, який відчинив замок, обійшов кімнати, доки решта чекали в коридорі.
— Чисто! — гукнув він, даючи знати, що вдома нікого немає.
Вістінґ пропустив групу поперед себе. Підлога поскрипувала під ногами.
— Два комп’ютери, — повідомив перший технік. — Стаціонарний у гостьовій кімнаті й лептоп — у вітальні.
Лептоп лежав на журнальному столику перед телевізором. Другий технік сів за столик, відчинив валізку, вийняв свій лептоп, зовнішній жорсткий диск, батарею і кабелі.
— Багато часу займе? — поцікавився Вістінґ.
— Важко отак відразу сказати… Спершу треба під’єднатися. Десь з годину, мабуть, залежно від обсягу інформації.
— Годину… — повторив Вістінґ, дивлячись у вікно.
Дощ ущух, лише з дерев скрапувала вода.
Один куток вітальні був обладнаний під робоче місце. На письмовому столі лежали кілька квитанцій і стосики інших паперів, на полиці на стіні — теки з відміченими на них роками. Адріан Стіллер заходився їх гортати, а Нільс Гаммер подався до спальні.
Вістінґ вийшов на кухню. Під стіною біля вікна, позаду стільця, на якому зазвичай сидів Мартін, стояв комод — він міг дотягнутися до нього, не встаючи з місця.
На комоді стояло радіо, поряд — рекламні брошурки з різних крамниць і кілька журналів «Ми, чоловіки». Вістінґ знав, що у верхній шухляді Мартін тримав портмоне й ключі. Він висунув шухляду. З одного боку лежав старий мобільний телефон із зарядним пристроєм, кілька кулькових ручок, маленький степлер, тюбик з моментальним клеєм, ножиці й чистий блокнот.
— Тут щось є! — гукнув Нільс Гаммер з глибини будинку.
Вістінґ повернувся до вітальні. Нільс вийшов зі спальні зі старим номером «ВҐ». У газеті було інтерв’ю з матір’ю Надії Кроґ, де вона описувала своє горе, розповідала, як тужить за донькою.
— Ну, хіба не дивно? — запитав Гаммер.
Стіллер теж так вважав.
— Сфотографуй і задокументуй, — звелів він.
— Газета лежала на самому дні шухляди в комоді, — сказав Гаммер.
— Поклади її на те саме місце!
ebooksa