Код Катаріни

— Ласкаво просимо! Ходімо нагору! — запросив Гансен.

Вони піднялися на другий поверх. У кухонному закутку Ґейр Інґе налив собі ще кави, Ліне попросила склянку води. Потім вони ввійшли до тісного кабінету з застояним повітрям.

Ліне сіла на стілець для відвідувачів, доки Ґейр Інге квапливо прибирав на письмовому столі поміж ними.

— Гм, «справа Кроґ», — сказав він, беручи ініціативу для початку розмови у свої руки. — Я вже сорок два роки, як журналіст, але сам інтерв’ю ще не давав.

Ліне всміхнулася. Журналісти, які беруть інтерв’ю в журналістів, зазвичай, завжди помічають в справі щось нове.

— Пригадуєте, коли вперше почули про «справу Кроґ»? — запитала Ліне.

Ґейр Інге Гансен кивнув.

— Тоді ще йшлося не про викрадення, а про зникнення особи. Явище досить поширене: підліток не повернувся після вечірки додому. Коли почалася пошукова операція, з’явилася робота й для нас. Людей цікавили дії поліції, Червоного Хреста і добровольців.

Гансен кивнув оком на диктофон, так ніби він його дратував, не давав зібратися з думками.

— Поліція, на диво, почала діяти, не гаючи часу, — повів він усе ж далі. — Можливо, відіграв свою роль авторитет Юахіма Кроґа, але, мабуть, поліцію спонукала до дії інформація, що Надія не ночувала ані в коханого, ні в подруги. Ще й рано пішла з вечірки. Все вказувало на те, що щось таки трапилося, — старий журналіст знову на мить примовк. — Ситуація почала нагнітатися і ставати щораз драматичнішою, коли підозра впала на Надіїного коханого. Спершу через брехливе свідчення, а потім його запідозрили в убивстві. З нічим подібним я раніше не стикався. Пригадую допити у в’язниці. Ніколи в житті не бачив стільки преси в одному місці. Привели Роберта Ґрана. Здавалося, йому цілковито байдуже до всього, що відбувалося навколо. Холодний. Цинічний… Дивився поперед себе порожнім темним поглядом.

Задзеленькав мобільний. Ґейр Інге Гансен досяг його з кишені, глянув на дисплей і вимкнув.

— А тоді раптом все перевернулося з ніг на голову, — розповідав він далі. — Минуло майже два тижні після зникнення дівчини, і тут поліція скликає прес-конференцію. Це могло означати одне з двох: або хлопець зізнався, або знайшли труп. Або і те, і те. А насправді все було зовсім не так. Головний інспектор поліції повідомив у вступному слові, що того тижня об’явилися особи, які стверджують, начеб вони викрали Надію, і вимагають за неї викуп. Ніщо не віщувало такого повороту. У кімнаті, де проводилася прес-конференція, запала мертва тиша, наче після вибуху. А тоді заклацали фотокамери!

Гансен пригубив горнятко, відсьорбнув великий ковток кави.

— Решту історії ви вже знаєте… Хлопця відпустили, а Надії так ніколи й не знайшли.

Ліне хотіла звернути розмову в вигідне для неї русло.

— А якою була реакція пересічних людей? — запитала вона.

— Люди, як на мене, почувалися розгубленими, не знали, що й думати. Спершу був шок, бо пропала людина. Затримання коханого було певним полегшенням, але шок від того меншим не став. А коли поліція повідомила про викрадачів, запанувала тотальна розгубленість. Юахім Кроґ, батько Надії, славився своїм крутим норовом. Та він і досі такий. Багато хто вважав, що це так хтось помстився йому особисто. На той час він саме міняв усю стратегію свого бізнесу й закрив деревообробну фабрику. Тож логічно припустити помсту когось зі звільнених робітників. Майже сто людей, пропрацювавши на фабриці все своє життя, стали безробітними, там були цілі трудові династії. Але, з іншого боку, помста не мала сенсу. Біда, що сталася в родині Кроґа, викликала до нього співчуття, люди сподівалися, що він не закриватиме фабрики, згорьований втратою доньки. А ось політики й підприємці не спішили співчувати. Були навіть такі, що стверджували, начеб Кроґ використав ситуацію задля власної економічної вигоди, і що гроші, які вимагали викрадачі за Надію, то дріб’язок порівняно з його шаленими прибутками.

Ґейр Інге Гансен далі розповідав про власне висвітлення справи. Він був присутній при пошуках водолазів в Айданґерфьорді й коли перекопали ледь не весь ліс, шукаючи тіло, бо якась ясновидиця сказала, що достеменно знає, де воно лежить; перевіряв усі чутки, коли хтось пускав поголос, ніби бачив Надію живою в іншому місті чи навіть в іншій країні. Загадкове зникнення обростало містичними деталями і припущеннями.

Ліне отримала яскравий коментар, як того й хотіла, а ще ідею, як ліпше подати текст від оповідача.

Вона перевірила, чи все записалося, і вимкнула диктофона. Ґейр Інґе Гансен підвівся провести гостю.