— Є рух! — почувся голос з гостьової кімнати.
Усі зібралися перед екраном GPS. Червона цятка рухалася автострадою Е18 на південь.
— Було зависання, — пояснив технік. — Насправді авто пересувається вже 17 хвилин.
Вістінґ глянув на годинник. Мартін Гауґен ще дві години повинен бути на роботі, але він рухався в напрямку дому.
— Він буде тут через хвилин десять, — вирахував Нільс Гаммер.
На екрані лептопа техніків було видно, що перевантаження даних з комп’ютера Гауґена вже закінчується.
— Скільки часу тобі ще потрібно? — запитав Стіллер.
— Саме ті десять хвилин, — відповів технік.
— ОК! Авто пересувається в реальному часі? Стовідсотково?
Технік підтвердив.
— Зупиниш перевантажування, щойно він зверне з Е18, — Стіллер обернувся до Вістінґа й Гаммера. — решта потурбуються, щоб все залишалося на своїх місцях, як перед нашим приїздом, і щоб свого не забути: рукавичок, мішечків з речовими доказами й решти.
Вістінґ ще раз окинув пильним оком кухню. Усе мало неторканий вигляд. Тоді він сів у фургон поруч з Гаммером. Стіллер стояв однією ногою на порозі дверцят. Вістінґ не зводив очей з годинника. Минуло чотири хвилини. Поповзла наступна хвилина, і ще одна. На сьомій хвилині з будинку вийшов водій, перетнув подвір’я, завів двигуна і ще раз повернувся до дверей, щоб їх замкнути. Останнім вийшов з дому технік з валізкою з технічним причандаллям.
Повз стіну будинку майнула темна тінь.
— Кішка! — застогнав Вістінґ.
Кішка вийшла на сходи й шмигнула в двері, коли ті вже зачинялися.
Вістінґ вискочив з фургона й кинувся до будинку.
Кішка залишила мокрі сліди на підлозі, технік, який погнався за нею — теж.
Вістінґ кинувся до вітальні.
— Киць-киць-киць, — кликав він, але кішки ніде не було видно.
Вістінґ зазирнув під стіл і побачив пару блискучих очей позад канапи. Та щойно він наблизився, кішка чкурнула на кухню. Вістінґ з техніком — за нею. Кішка прошмигнула між ніжками стільців і вмостилася під столом. Вістінґ спробував виманити її звідти, але кішці було на нього начхати. Технікові, хоч як поволі він підходив, теж не пощастило її упіймати, і вона знову чкурнула до вітальні. Зрештою, Вістінґ, вибравши слушну мить, просто впав на неї. Кішка звивалася в його руках, доки він ніс її надвір. Технік, стоячи на колінах, затирав рукавом куртки мокрі сліди на підлозі в коридорі. Нарешті він замкнув за собою двері. Вістінґ випустив кішку й бігцем заскочив у фургон. Хряснули бокові дверцята. Водій рушив.