Код Катаріни

Ліне Вістінґ похитала головою.

— Я не відмовлюся. Просто хочу більше знати наперед.

Вона відсунула стілець, встала, але з місця не рушала.

— Це його ви підозрюєте? На нього неофіційно спрямовуєте слідство?

Стіллер вагався, чи можна їй заперечити. Пауза так затягнулася, що будь-яка відповідь могла видатися неправдивою.

— Ми обережно йдемо до вже майже видимої мети, — нарешті озвався він. — Якщо нам пощастить, то наступного тижня зможу трохи відкрити таємницю, до публікації другої статті. Проте зараз, саме ось зараз, ще надто рано.

Ліне начеб змирилася з його обіцянкою відкрити карти трохи пізніше.

38

З вікна свого кабінету Вістінґ міг бачити вікна Інґер Лісе Несс. Вона мала помешкання в чотириквартирному будинку на Хіркестреде, біля самих залізничних колій. Напряму, через повітря, відстань не більше 600 метрів.

Йому потрібний був хоч якийсь привід, щоб поговорити з нею. Анонімний лист — то її стиль, та, якщо вона, дійсно, щось знає, то навряд чи планує поділитися своїми знаннями з поліцією. Вона відразу розкусить його. Вістінґові дуже потрібний добрий привід, і він його знайшов.

Згідно з реєстром покарань, Інґер Лісе Несс недавно була засуджена за шахрайство. Після тривалого періоду безробіття вона влаштувалася продавчинею у крамницю, однак подала в NAV, норвезьку службу зайнятості, значно менше робочих годин, ніж було насправді. За півтора року Інґер Лісе отримала допомогу з безробіття майже на сто тисяч крон більше, аніж їй належалося. Вирок суду — 90 днів ув’язнення. Тепер вона чекала своєї черги для відбування покари.

Вістінґ підняв слухавку стаціонарного телефону, набрав номер пенітенціарної служби й попросив покликати одну з працівниць, яку добре знав ще з давніх часів.

— Мені потрібна послуга, — сказав він.

— Яка?

— Йдеться про засуджену Інґер Лісе Несс. Треба посунути її у тюремній черзі.

— Ну, це просто, — відповіла працівниця.

У слухавці було тихо, доки вона клацала на клавіатурі комп’ютера.

— За три тижні звільниться місце у в’язниці «Сандефьорд». Годиться?

— Чудово, — зрадів Вістінґ.

— Мені дуже важливо мати на руках повістку, щоб я зміг особисто її доставити.