Код Катаріни

— І ви знаєте цю людину? — Ліне й не думала послухатися Стіллера.

Адріан промовчав. Заради яскравішого ефекту, Ліне дозволила потривати тиші, підкреслюючи тим, що його відповідь (якщо, звісно, відповість) буде off the record, у буквальному сенсі. А тоді вимкнула диктофон і поклала його в торбинку.

— Цього замало, — повела Ліне далі, не дочекавшись відповіді. — Чекання на правильну особу, яка захоче говорити, скидається на досить слабку слідчу стратегію.

— У нашому випадку, можливо, йдеться про спонукання правильної особи до зізнання, — виправив її Стіллер, усміхнувшись.

— Маєте намір знову допитати Роберта Грана? Її колишнього коханого?

— Вже допитали.

— Я домовилася з ним про інтерв’ю в суботу.

— Це ж я дав вам його контакти, — нагадав Стіллер.

— Я знаю… Мене інше цікавить. Можливо, є щось таке, про що я мала б знати заздалегідь.

— Що саме?

— Чи має Роберт Гран, скажімо, чорний послужний список?

Стіллер кивнув.

— Що він учинив?

— Погані речі, — Адріанові не хотілося казати Ліне всю правду, але мусив. — Відсидів за завдання важких тілесних ушкоджень.

— Кому?

— Співмешканці. Йому категорично заборонені будь-які стосунки з нею.

Адріан Стіллер бачив, як у голові журналістки завирували думки, так ніби вона квапилася відсортувати огром запитань, аби вибрати насамперед найважливіше.

— Чи цей факт не виставляє справу в цілком іншому ракурсі? — нарешті запитала Ліне. — Я маю на увазі факт побиття співмешканки. Цей вчинок заводить Роберта Грана в лави модус-кандидатів.

Ліне помітила очевидне, але фокус наводився на інше. Слідство працювало в іншому напрямку.

— Ви повинні весь час пам’ятати, що кидаєтеся вплав у бурхливі води, — застеріг її Стіллер. — Винуватець на свободі. І ви мусите розуміти, що робота, яку ви взяли на себе, може одного чудового дня поставити вас віч-на-віч зі злочинцем. Я зрозумію, якщо ви вирішите не погоджуватись на інтерв’ю.