Код Катаріни

— А казав же, що відремонтував дах ще минулого тижня… Тепер знаємо, що збрехав, — задумливо промовив Вістінґ і, показуючи на зафіксоване зображення, додав: — Оце, що він робить, — спроба підтвердження брехні. Боїться викриття, коли я поїду з ним туди на вихідні.

34

Ліне облаштувала собі кабінетик у підвалі, але так ним і не користувалася за призначенням. їй більше подобалося лежати на канапі з ноутбуком на колінах, а нотатки щоб розсипом валялися на столі й на підлозі. Тут можна було не вмикати радіоняню, щоб почути, коли прокинеться Амалія.

Тумас сидів у фотелі й дивився якийсь документальний фільм. Звук телевізора не заважав ні Ліне, ні Амалії.

Робота над подкастом і серією статей просувалася швидше й легше, ніж сподівалася Ліне. Наступного дня вона збиралася до Осло, у Кріпос, щоб взяти інтерв’ю в Адріана Стіллера, а потім — до редакції, щоб показати уже готовий матеріал. І в неї залишиться ще один день, щоб все підчистити й зредагувати.

Вона саме вичитувала текст, у якому йшлося про Роберта Грана, Надіїного коханого. Адріан Стіллер прислав їй електронкою контакти й матеріали на Роберта, значно більше всього, ніж надала б у її розпорядження поліція, що зекономило їй купу часу, не довелося витрачати його на власне розкопування інформації, до того ж, це вже можна було вважати перевіреними даними.

Як і розповів Ґейр Інґе Гансен, Роберт Гран мешкав у своєї матері, на вулиці Шльоттсбрюґата — рукою подати від центру Порсґрюнна. Він не завжди там мешкав. Мав двоє дітей від двох дружин, з якими раніше жив. Адріан надав геть усе: їхні імена, адреси, дати народження. Судячи з останньої зміни адреси проживання, Роберт розлучився з другою дружиною три роки тому й переїхав до матері.

Його батьки розлучилися через два роки після викрадення Надії. Батько одружився вдруге. Його ім’я і нова адреса. Мати заміж не виходила.

Роберт Гран був на рік старший за Надію Кроґ. Вони почали зустрічатися, коли Надія пішла в коледж, а Роберт — у другий гімназійний клас. На нинішній день йому виповнилося сорок чотири роки, він займався логістикою у фірмі, яка торгувала будівельними матеріалами. У досьє вказано навіть його прибутки.

Вперше Роберта допитали в поліції у суботу, о 13.45, приблизно через чотирнадцять годин після того, як Надія покинула вечірку. Роберт сказав, що був надто п’яний і не дуже тямив, що відбувалося. Надія розгнівалася на нього, бо він начеб упадав біля іншої дівчини, і лише згодом Роберт допетрав, що вона пішла геть. Десь о восьмій вечора того ж дня його знову допитали через свідчення деяких з гостей, які бачили, як вони з Надією сварилися в коридорі помешкання, як Надія схопила з вішака на стіні куртку й вибігла за двері, а вже за кілька хвилин Роберт вийшов услід за нею. Роберт заперечував, що пішов за Надією, мовляв був дуже п’яний і нічого до пуття не пам’ятав. Дехто з гостей казав, що він майже не пив на вечірці. Під кінець допиту йому змінили статус зі свідка на підозрюваного. Роберта запідозрили в наданні неправдивих свідчень і взяли під варту, коли він змінив свідчення, сказавши, що таки пішов за Надією, щоб поговорити й з’ясувати стосунки, але її вже ніде не було видно, тож він не повернувся на вечірку, а відразу подався додому. У понеділок вранці Роберт вже сидів у камері слідчого ізолятора.

Тумас підвівся з фотеля, що віднести на кухню порожню склянку.

— Тобі щось принести? — запитав він.

Ліне похитала головою.

Адріан саме надіслав їй нове фото Роберта Ґрана з приміткою «не для публікації», мабуть лише для того, щоб вона змогла його впізнати. Красивий чоловік, хоч і здавався на фото надто серйозним і навіть похмурим. Щось таїлося в його темних очах. Здавалося, ніби він щось приховує.

Спершу Ліне подумала, що фото взяли з паспортного реєстру, але воно не відповідало визначеним розмірам, і тоді вона зрозуміла, що, очевидно, фотографія — з власного архіву поліції, з обрізаним унизу реєстраційним номером.

35

Стіллер відчинив балконні двері в своєму готельному номері й впустив досередини трохи свіжості. Від роботи зовнішнього твердого диска, під’єднаного до лептопа, у кімнаті стало задушливо.

Він стояв на порозі балкона. Гостре морське повітря, мов плівкою, обволікало обличчя.

На твердому диску збережено дві теки — дзеркальні копії обох комп’ютерів Мартіна Гауґена. Лептопом з вітальні користувалися найчастіше, але в ньому зовсім не було персональних файлів. А стаціонарний комп’ютер виявився значно цікавішим. Саме до нього Мартін підключив камери відеоспостереження. Програму інсталювали в понеділок минулого тижня, камери реагували на рух. Іноді їх провокувала кішка, але, відсортувавши непотріб, Адріан побачив кілька коротких записів, коли від’їжджав і повертався додому Мартін Гауґен. У четвер камери зафіксували Вільяма Вістінґа, перед і за будинком. Він приїжджав тричі. Наступний запис був зроблений, коли додому повернувся Мартін. Годинник у правому кутку екрана показував 03.27 проти ночі в п’ятницю. Ще один запис, коли вони вдвох з Вістінґом навідувалися до Мартіна у п’ятницю зранку.

Адріан Стіллер підійшов до письмового столу, двері балкона залишив відчиненими на шпарку. Червона цятка маячка на автомобілі Гауґена знову почала рухатися. Він пробув у своєму літньому будиночку до темряви, і тепер цятка повільно пересувалася лісовою дорогою до виїзду на Ларвік. Останні пів години авто стояло на Валлермюрене, на околиці Порсгрюнна. На карті видно було, що там — придорожня харчевня. Очевидно, Мартін вже наївся і рушив додому.