Код Катаріни

— Саме так, — підтвердив Стіллер.

— Наведемо камеру на ціль, коли матимемо її в зоні видимості, — сказав пілот. — А потім наблизимо картинку.

У телефоні на мить затріскотало від електричних завад, і знову почувся голос пілота.

— Шістдесят секунд…

Зображення розвернулося вертикально й показувало картинку навскоси попереду гелікоптера.

— Сорок секунд…

У правому кутку екрана з’явилося продовгасте озерце. Візир камери вів понад берегом.

— Бачите картинку? — запитав пілот.

Стіллер підтвердив.

На лісовій галявині виринув будиночок. Камера сфокусувалася на ньому, зображення збільшилося, хоча й далі було сіре й розмите дощем.

— Схоже, хтось є на даху, — відрапортував пілот.

— Онде він! — вигукнув Гаммер, тицяючи пальцем в монітор.

Картинка ще збільшилася. Уже можна було розгледіти драбину, приставлену до стіни, і людину на даху.

Чоловік відірвався від роботи, приклав долоню дашком до чола, роздивляючись гелікоптер.

Потім картинка віддалилася, а чоловік і хатинка зникли за високими смереками.

— Пролетіти ще раз? — запитав пілот.

Вістінґ похитав головою. Стіллер подякував за допомогу й вимкнув зв’язок.

Гаммер прокрутив зйомку назад і зафіксував чоловіка на даху.

— Було не так вже й захопливо, — розчаровано сказав він.

— Залежить, як на це дивитися, — завважив Стіллер.