Звісно, зручніше й практичніше для обох було б зустрітися в Ларвіку, та ліпше, щоб Ліне не знала, що він у місті.
За п’ять хвилин до дванадцятої зателефонували з приймальні й повідомили про прихід Ліне. Адріан Стіллер зійшов униз, щоб її зустріти. Ліне стояла з торбинкою через плече, у руці — диктофон. Адріан відразу помітив, що він увімкнений, але, вітаючись, вдав, ніби нічого не зауважив.
Ліне тримала диктофон перед собою, щоб записалися звуки ідентифікаційної картки, яку протягували крізь зчитувач, і клацання кнопок при набиранні коду допуску. Коли двері за ними зачинилися, Ліне поставила диктофон на паузу.
— Як справи? — ввічливо запитав Адріан, доки вони чекали на ліфт.
— Чудово! — запевнила Ліне. — Майже все вже лягло, як треба. Бракує лише кількох слів від вас, чому ви відновили слідство у «справі Кроґ».
Двері ліфта розсунулися і вони ввійшли в кабінку. Адріан стояв так близько, що відчував ледь вловний, легкий і солодкавий запах її парфумів. Мимоволі згадалося літо.
Дорогою в кабінет від прихопив з чайного закутка карафку з водою і дві склянки. Запропонував Ліне каву, але вона подякувала й відмовилася.
Ліне видавалася нівроку тямущою і меткою. Стіллер ще й склянки не встиг наповнити, а вона вже сиділа з блокнотом і диктофоном наготові.
— Чому ви вирішили відновити слідство у «справі Кроґ»?
Стіллер вже був готовий до цього запитання, але справжню причину — що вони знайшли відбитки пальців Мартіна Гауґена на листі викрадачів — назвати не міг. Цю карту він хотів розіграти трохи пізніше.
— Викрадення Надії — особлива справа, — сказав він. — Унікальна в норвезькій криміналістичній історії. Вона стала болючим абсцесом, який ніяк не прорветься, і для поліції, і для близьких, і для всієї місцевої громади.
Чиста тобі тарабарщина! Як у політиканів. Водичка, яку ще до Стіллера лили перед публікою його шефи. Звісно, відповідь не вдовольнила Ліне Вістінґ.
— Чим саме ця справа така особлива?
— Викрадення такого типу завжди неординарні… Зрідка трапляються. Щоб мати з чим порівняти, доведеться шукати аналоги в інших країнах і на інших континентах.
— Може, тому її і не розкрили? — в’їдливо допитувалася Ліне. — Бо забракло компетенції?
Стіллер розумів, що треба бути обачним. Хай там що він собі думав про професійність колег, шефи Кріпоса чітко давали зрозуміти, що «група ДН» ніколи не повинна — у стосунку до давніх справ — критикувати їх за некомпетентність у веденні слідства.
— «Справа Кроґ» отримала тоді статус першого пріоритету, — запевнив Стіллер. — До слідства залучили найкращих фахівців. Проблема була спільна для всіх справ, пов’язаних зі зникненням, — відсутність місця злочину.
Вони розмовляли далі. Стіллер пояснив структуру й завдання «групи ДН», пояснив, чому поліція завжди мала кращий інструментарій для розкриття складних справ.
— І хоч важко переоцінити значення технічних слідів та ДНК, усе ж найчастіше допомагають свідчення людей, які щось знали або бачили. Несподівано може знайтися така людина, і вона почне говорити.
Остання фраза прозвучала як завершальна репліка. Адріан Стіллер був нею задоволений. Він кивнув на диктофон, натякаючи, що час його вимикати.
ebooksa