Потайна кімната

— Анонімку ніхто до пуття так і не перевірив, — сказав він. — Місцевому полісменові, а заразом активному містечковому політикові було доручено поговорити з Бернгардом Клаусеном. Мова про Арнта Ейканґера. У Акерсгюсі він четвертий за списком від Робітничої партії і, по суті, вже забезпечив собі місце в Стуртинґу. Я спілкувався з ним учора. Ейканґер особисто дуже підтримував Клаусена.

Мортенсен встав, приніс одну з дачних гостьових книг.

— Відома особа, — промовив він, гортаючи сторінки. — Часто бував на дачі Клаусена. Востаннє — два тижні тому. Вони близькі знайомі.

— Чи існує хоч мінімальний шанс знайти аноніма? — запитав Тюле. — Він міг би стати головним свідком. Те, що він бачив, мало б вирішальне значення.

— Місцевий гей, можливо, приховує свої стосунки з партнером, — промовив Мортенсен. — Тому й надіслав анонімку, щоб не пояснювати причини свого перебування біля станції.

Амалія малювала, сидячи на руках у мами. Коли їй надокучило, Ліне спустила її на підлогу. Вістінґ бачив, як напружено працює думка в доньки.

— Так само анонімно він міг би надіслати записку в місцевий відділок поліції, — сказала вона. — А він надіслав одразу генпрокурору.

Вістінґ чекав на продовження.

— Можливо, він не довіряв місцевій поліції, бо там працював близький колега Клаусена по партії. А генпрокурор був своєрідною гарантією, що анонімку перевірять.

— Молодець! — похвалив Стіллер. — Вочевидь, його ім’я є в документах.

Вістінґ збагнув, що мав на увазі Стіллер: автор анонімки міг бути на допиті в Арнта Ейканґера, але нічого не сказати про Бернгарда Клаусена.

— Або ще гірше, — вів далі Стіллер. — Він розповів про свої підозри, але їх не внесли в протокол, а отже, і ходу їм не дали.

— Почнімо звідси, — запропонував Вістінґ. — Складемо список усіх свідків, котрі побували на допиті в Арнта Ейканґера або ж контактували з ним в інший спосіб.

Він обернувся до Стіллера.

— Маєш з собою документи справи?

— Усі зі мною, — Стіллер вийняв з кишені сорочки флешку. — Усе зіскановано. Всі текстові файли доступні для пошуку.

— Можна, я гляну, — простягнула руку Ліне.

Стіллер на мить завагався, а тоді перекинув їй флешку через стіл.

— «Нульові» документи теж є?

— Звичайно! — запевнив він і, обертаючись до Мортенсена, запитав: — То що, їдемо?