Потайна кімната

Мортенсен кивнув. Стіллер махнув рукою, дякуючи за розуміння, і пішов геть. Гілки густого підліску обабіч грунтівки дряпали боки авта при виїзді на асфальт. На шосе він звернув ліворуч.

Стіллер збирався повернути «справу Єршьо» в архів, не подаючи клопотання на її поновлення, доки йому не зателефонувала Ліне Вістінґ. Він погортав документи й не знайшов ніяких зачіпок, які давали б підстави для перегляду. Поновлення слідства давніх справ часто було викликано технічними слідами, які довго чекали на появу сучасних технологій. Таких слідів у «справі Єршьо» начебто не було. Аж раптом з’явився шанс їх виявити.

Стіллер глянув на годинник і натиснув на газ.

Інша можливість розкрити «схололу» справу: знайти когось, хто щось знає і розповість. Він завжди казав, що розкриття старих справ залежить від того, чи заговорить відповідний свідок. А якщо правильний свідок уже розказав, що знав, але розказав неправильному слідчому? Людині, котра не забажала слухати?

Поїздка від Єршьо до Ші зайняла чверть години. Стіллер запаркувався під табличкою «Зупинку заборонено», глянув з бокового віконця на вхід до Торгового центру. Чимало політичних партій понаставляли своїх агітаційних наметів і роздавали перехожим інформаційні буклети. Арнт Ейканґер у червоній футболці розмовляв з якоюсь літньою жінкою. Стіллер зачекав, доки той закінчить розмову, а тоді вийшов з авта й рушив до нього. Ейканґер помітив його й відчув себе незручно. Він простягнув троянду молодому перехожому, здалося, ніби хотів зав’язати з ним розмову, але чоловік пішов собі далі.

Стіллер узяв троянду, став упритул біля кандидата.

— Знову ви? — кивнув Ейканґер.

— Маю ще одне запитання.

— Тут? Хіба не бачите, я трохи зайнятий.

— Лише одне запитання. Це недовго… — повторив Стіллер, на згоду співрозмовника не чекав. — У зв’язку зі «справою Єршьо» ви допитали дев’ятнадцять осіб. З них хоча б хтось згадував ім’я Бернгарда Клаусена?

— Ви що, не читали документів? — буркнув Ейканґер.

— Я знаю, що в документах, — кивнув Стіллер. — Я питаю, чи хтось із допитаних називав ім’я Бернгарда Клаусена!

Арнт Ейканґер розтулив рота, але Стіллер його застеріг, він іще й слова не промовив.

— Добре подумайте! Це саме запитання я задам кожному з дев’ятнадцятьох…

Ейканґер стулив рота, усміхнувся випадковій жінці, яка проходила повз них.

— Стільки років минуло. Я вже й не пригадую…

Найпоширеніша відповідь брехуна.

— Ви з Бернгардом Клаусеном були близькими знайомими. Ба більше — друзями! Невже не згадали б, якби хтось назвав його ім’я на допиті?

— Ви сказали, що маєте одне запитання. Я на нього відповів, — відрізав Ейканґер.

— Веґард Скоттемюр, — промовив Стіллер. — 3 нього і почну!