Ґюдім — не надто поширене прізвище.
Вона згадала фото Яна Ґюдіма та інших потенційних грабіжників на стіні у підвалі батька. У якийсь же спосіб вони роздобули ключа до занедбаної насосної станції!
Ґюдім… Можливо, родина…
Амалія тягнула її за одяг.
— Мамо!
— Зараз, моя маленька, — промовила Ліне. — Уже йдемо на прогулянку…
Вона допомогла доні взутися, взяла велосипедні шоломи.
На асфальті, перед автом, лежав чорний кіт. Коли вони вийшли з дому, він підхопився і побіг вулицею. Амалія — за ним.
— Ні! Стій! — закричала Ліне.
Вона кинулася за Амалією і наздогнала її, коли та вже ледь не вибігла на дорогу.
— Може над’їхати машинка, — помахала малій пальцем.
— Киця, — Амалія показала на кота, який уже далеко відбіг вулицею.
— Ходімо на дитячий майданчик, — запропонувала Ліне, вдягаючи на доню шолом.
На їхній вулиці ні в кого не було маленьких дітей, і вони зазвичай їздили на велосипеді на дитячий майданчик на Вардеваєн, де бували знайомі дітки.
Амалія сиділа в дитячому сідлі за спиною Ліне, співала й розгойдувалася у такт мелодії.
Батько має доступ до реєстру населення, думала Ліне, крутячи педалі. Кілька клацань по клавішах змогли б розповісти їй, чи не перебуває начальник служби водопостачання та каналізації у родинних зв’язках з одним із підозрюваних у пограбуванні. Тоді б картина вималювалася значно виразніше.
На майданчику нікого не було. Амалія побігла до гірки, вилізла нагору і з’їхала вниз. За другим разом захотіла, щоб з нею з’їхала й мама. Потім гірка їй надокучила і вона вилізла на гойданку. Мама гойдала, а доня аж вищала від захоплення.
Задзвонив мобільний. Телефонувала Генрієтте Коппанг. Ліне сіла на лавочку віддалік.
— Ти працюєш? Не вдома? — запитала Генрієтте.
— На дитячому майданчику з Амалією. Ти щось знайшла?
ebooksa