— Мала пару цікавих розмов. Будеш завтра вдома?
— Так!
— Може, зустрінемося у тій кав’ярні, що й минулого разу? Розкажу більше!
Ліне глянула на гойданку.
— Мені доведеться взяти з собою Амалію.
— А я візьму Юсефіну. Буде чудово!
— Що ти знайшла? — допитувалась Ліне.
— Грабіжників пограбували! У них вкрали здобич!
— Хтось назвав імена грабіжників? — запитала Ліне, їй самій кортіло назвати прізвища, на які вона натрапила.
— Поговоримо завтра! Сьогодні ввечері зустрічаюся з одним інформатором.
Амалія покликала маму, хотіла, щоб її сильніше погойдали.
— Гаразд, — погодилася Ліне. — О дванадцятій?
— Мені пасує!
Ліне сховала телефон, підійшла до гойданки й розгойдала Амалію.
На майданчику з’явився татко з двома хлопчиками, які відразу побігли до пісочниці. Амалія захотіла побавитися з ними. Ліне сиділа на лавці й спостерігала, як доня спершу розглядала хлопчиків, а потім несміливо потягнулася по лопатку.
Батька хлопчиків Ліне вже бачила раніше. Він був на три-чотири роки молодший за неї, мешкав десь поблизу. Чоловік сів по другий бік маленького столика.
— Вийшли трохи провітритись, — усміхнувся він.
Ліне теж усміхнулася.
— Скільки їй? — чоловік кивнув на пісочницю.
— Щойно виповнилося два. А вашим?
ebooksa