— Стежили… — замислено промовив Вістінґ.
— Так, хтось стежив за її пересуваннями, — кивнув Мортенсен. — Професійна гарнітура.
Вийшла з речами Ліне.
— Питання в тому, що з тим маячком робити, — промовив Мортенсен. — Якщо я деактивую прилад, вони відразу здогадаються, що ми його знайшли.
— Залишимо тут.
Ліне кинула пакетик з маячком у коридор і замкнула за собою вхідні двері.
Вістінґ заніс найбільшу торбу до будинку.
— Ти впевнена, що спокійно залишишся сама?
— Усе гаразд, — запевнила Ліне.
— Я можу попросити патруль проїжджати повз дім раз на годину.
— Не треба…
Вістінґ обійняв по черзі доньку і Ьнучку, потім вони з Тюле сіли в авто й поїхали.
Потік машин рівно котився по шосе в бік столиці. Коли вони проминули Тьонсберґ, задзвонив мобільний Вістінґа.
— Крістіне Тііс, — прочитав він на дисплеї панелі приладів і пояснив Тюле: — Це поліційний прокурор, відповідальна за справу підпалу дачі Клаусена.
— Я за тобою скучила, — сказала Крістіне.
— Обережно, ти на голосному зв’язку, — зі сміхом застеріг її Вістінґ. — Зі мною колега з Румеріке, Аудюн Тюле.
— Привіт! — привітався Тюле.
Крістіне Тііс засміялася.
— Ми всі за тобою скучили, — додала вона. — Не знаєш, на скільки ще часу затягнеться ваш проект?
— Ні, не знаю, але ми, здається, на правильному шляху.
ebooksa