Потайна кімната

— Та я готовий прийняти зізнання будь-де і будь-коли, — усміхнувся Тюле.

— А ви певні, що він зізнається? — запитала Ліне.

Тюле пересмикнув плечима.

— Буде видно, але я не бачу іншої причини, навіщо йому іще бажати з зустрічі з нами.

— Стіллер домовився на п’яту, — сказав Вістінґ. — Ця справа розкриється за нинішній вечір.

— Тоді поквапмося, — заспішив Тюле. — Слідчий з Осло має допитувати Томмі Плейма в лікарні «Уллевол» о другій. Ще треба отримати дозвіл на нашу присутність при цьому. А потім, дорогою до Галдена, підберемо Стіллера.

Вістінґ глянув на доньку.

— Ти залишаєшся вдома сама. Добре?

— Добре, якщо ви триматимете мене в курсі справи.

Вістінґ роззирнувся в підвальному офісі.

— Сидітимеш тут чи нагорі?

— Нагорі… Тут можна все замкнути. Ось тільки мені потрібний мій комп, а він у мене вдома.

— Ходімо разом, — запропонував Вістінґ.

Вони взяли з собою й Амалію.

Мортенсен поклав мертвого кота в коробку й саме мив двері.

— Маю відповідь з лабораторії, — повідомив він, підводячись на рівні ноги. — На станції була кров.

— ДНК?

— А це вже наступний крок.

Ліне з Амалією пішли складати туалетне приладдя, одяг і всілякі дрібниці, потрібні на кілька днів перебування поза домом. Мортенсен щось приніс з пасажирського сидіння поліційного фургону.

— Це я знайшов у її авті, — сказав він, показуючи в пакетику для речових доказів чорну пластикову коробочку, завбільшки з сірникову пачечку. — GPS-маячок на магніті.