— От і добре! А я телефоную з приводу підпалу дачі Бернгарда Клаусена. Я розумію, що ця справа певним чином пов’язана з вашим нинішнім розслідуванням.
Вістінґ не відповів, просто чекав на продовження.
— Я подумала, тобі цікаво буде довідатися, що Аксель Скавгауг зник.
— Як це — зник?
— Він же зізнався у підпалі. Я маю твій рапорт про розмову з ним у нього вдома, а сьогодні він мав прийти в поліцію на офіційний допит. Однак не прийшов. Я подумала, що ти повинен про це знати. Може, маєш припущення, куди він міг подітися?
— Пробували йому додзвонитися?
— Не відповідає.
— У нього ж співмешканка й двоє дітей!
— Ми розмовляли з нею. Вона каже, що він поїхав учора на роботу, попередив, що буде пізно, але додому так і не повернувся.
— Що за робота?
— Наче кладе дах на дачну хатину в Естфоллі. Намагаємося тепер з’ясувати, до кого він найнявся.
— Добре!
Вістінґ пояснив Крістіне, що вони прямують до Осло, але згодом, по обіді, дорогою до в’язниці, заїдуть у Естфолл.
— Щось довідаєшся, дзвони!
Поговоривши з Крістіне Тііс, Вістінґ глянув на Тюле.
— Напад на Ліне, побиття Томмі Плейма, зникнення Акселя Скавгауґа… щось усього забагато. Мені це не подобається, — сказав він.
Далі вони їхали мовчки. Що ближче до Осло, то більше поля й ліси за вікном авта змінювалися індустріальною та офісною забудовою. Вістінґ повернув на кільцеву дорогу, яка й привела його до лікарні «Уллевол».
Полісмен у цивільному зустрів їх перед лікарняним відділенням, де лежав Томмі Плейм. Вістінґ довідався, що полісмен був старшим інспектором, працював у відділі кримінальних справ і називався Вібе.
— Він зазнав украй важких ушкоджень, — повідомив полісмен. — Два переломи черепа й прокол легень — найважчі.
— Що відомо про інцидент?
ebooksa