Обличчя чоловіка в ліжку залишалося незворушним. Десь глибоко в темних лабіринтах мозку, можливо, він щось навіть чув і розумів.
— Ми знайшли гроші, украдені в Ґардермуені, — розповідав далі Стіллер. — Усі! Понад 80 мільйонів у нинішньому перерахунку валют.
З рота Оскара Тведта знову забулькотіло. Стіллер підійшов ближче до ліжка. Оскар лежав з викладеними вздовж тіла руками. Сухі долоні, довгі нігті.
— То було перфектне пограбування, попри втрату здобичі, — Стіллер нахилився над пацієнтом. — Боюся, спільники переклали вину на тебе. Вони, мабуть, одностайно вирішили, що, скоріш за все, саме ти вкрав награбоване. На комусь треба було зігнати лють. Їм потрібний був цап-відбувайло. І ним став ти…
На обличчі Оскара Тведта ніякої реакції. Він видавався спокійним і вмиротвореним. Мовби відпочивав.
— Лікарі кажуть, що ти втратив здатність логічно мислити, — вів далі Стіллер. — Шкода, якої твої дружки завдали твоєму мозкові, обмежила можливості вчитися, пам’ятати й розуміти. Але я впевнений, про одне ти все-таки думаєш усі ці роки, доки лежиш тут, — про гроші. Що сталося з грошима?
Стіллер перейшов на інший бік палати, присунув собі стілець майже до самого ліжка. А коли сів біля хворого, Оскар Тведт заплющив очі.
— Добре, хай так, — промовив Стіллер. — Я й сам знаю, що сталося з грошима. Не надто вони мене й цікавлять, однак усе це коштувало життя Симонові Мейєру. Ось чому я тут. Я мушу з’ясувати, що тоді трапилося.
У навушнику зашаруділо. Полісмен біля головного входу в пансіонат прошепотів:
Стіллер встав, ще раз окинув поглядом три маленькі відеокамери. Ще подумав, що все тільки-но сказане теж записалося.
— О’кей!
Він відсунув стілець на місце і вийшов з палати.
У глибині коридору стояв столик з кавником і філіжанками. Стіллер сів, вийняв телефон, відкрив зображення Оскарової палати, запхав навушник у вільне вухо.
У кінці коридору з’явилися чоловіки в комбінезонах. Вони постукали в найближчі двері й, не чекаючи на запрошення, увійшли. Видно, у тій палаті нікого не було. Інші пацієнти були здоровіші, і їх забрали на якісь активні заняття. І все ж чоловіки застрягли там аж на дві хвилини. Коли вийшли, один тримав у руках планшет, другий ніс торбу. Стіллер нікого з них не впізнав.
Далі вони постукали в двері з протилежного боку коридору. Теж побували всередині дві хвилини й вийшли. Так вони просувалися уздовж коридору, аж дійшли до палати Оскара Тведта. Постукали, увійшли. Стіллер підвівся.
— Підходь, — сказав він у мікрофон.
Полісмен з’явився в кінці коридору. Стіллер підступив до дверей, поправив пістолет, схований з внутрішнього боку куртки, зосередився на звуках і зображенні на екрані телефону.