— Його знайшов таксист, — пояснив Вібе. — Він виповз на вулицю з якоїсь старої індустріальної будівлі в центрі міста, замкненої на реконструкцію. Ми знайшли місце злочину. Крові там було неймовірно багато.
— Свідки? Сліди?
Старший інспектор похитав головою, заходячи поперед них у коридор лікарняного відділення.
— Патруль розмовляв з ним до приїзду швидкої, але почув лише про двох чоловіків у балаклавах.
— У масках? — перепитав Тюле. — Отже, напад не випадковий.
Двері в коридорі були пронумеровані. Вібе зупинився перед одними.
— Ви не приїхали б сюди, якби було інакше. Не знаю, яку справу розслідуєте ви, але я вважаю бійку внутрішніми розборками. Ваш друг злигався, видно, з неправильними людьми. Сумніваюся, чи пощастить нам хоч щось витягнути з нього.
— Побачимо, — коротко відповів Вістінґ.
Вібе відчинив відсувні двері.
Томмі Плейм лежав в одномісній палаті. Голова забинтована, ліва рука в гіпсі. І ніс наче зламаний. Він глянув на них у щілинки злиплих повік.
Столичний полісмен відрекомендував відвідувачів.
— Можете розповісти, що трапилося? — запитав він.
— Вони мене викрали, — прошепотів чоловік у ліжку.
— Хто? — запитав Вібе.
Відповідь була невиразна, хворий перебував під дією сильного знеболювального.
— Не знаю… Мені не відомі…
Він підняв угору загіпсовану руку. Але відразу ж опустив.
— Балаклави, — промовив Томмі Плейм. — Вони затягнули мене в машину.
Пацієнт важко ковтнув, повернув голову набік. Аудюн Тюле взяв склянку з водою і дав йому напитися через соломинку.
— Через Леннарта, — вів далі Томмі.
ebooksa