Потайна кімната

Мортенсен знайшов пароль до комп’ютера на папірці під накладкою стола. Переглянув усі файли й не знайшов абсолютно нічого цікавого.

Окрім альманахів, вони взяли з собою товсту книгу з телефонами й адресами.

Перед від’їздом Вістінґ іще захотів оглянути гаражі — їх було два. Один — прибудований до будинку, а другий стояв окремо, ближче до дороги. Ключі висіли в одній зв’язці в коридорі. Гараж при будинку був незамкнений. Вістінґ підняв угору ворота й зазирнув досередини. У глибині стояв стіл, над ним — полиця з інструментами. Лопата для відгортання снігу й мітла прихилені до стіни. І більше нічого.

Вони замкнули гараж на ключ і перейшла до другого. Завищали завіси, коли піднялися ворота. Усередині їх чекало сумне видовище розкарячених мотоциклетних скелетів, розкиданих запчастин, інструментів та обладнання.

— Синовий, — прокоментував Мортенсен, переступаючи каністру з-під оливи.

Його черевики позалишали сліди на брудній, запилюженій бетонній підлозі.

— Мабуть, сюди так ніхто й не заходив від самої його смерті, — промовив Вістінґ.

Він чекав надворі, доки Мортенсен позаглядав у шафки, пошарпав двері комірчини в глибині гаража.

— Думаю, тут ми нічого не знайдемо, — сказав він, виходячи.

Вістінґ кивнув, зачинив гаражні ворота.

Шукати відповіді на запитання треба було в іншому місці.

10

Ліне завела авто, але з місця не рушала, завмерла за кермом. Вона чимало часу витратила на Едель Голт. Могла зі спокійною совістю викреслити всі пункти, про які її просив розпитати батько, однак нічого конкретного не вивідала. Тему грошей вона зачіпала кілька разів, але так і не зуміла повернути розмову в русло, яке її цікавило. Ліне сподівалася, що батькові й Мортенсенові більше пощастить з партійними бонзами. Від тієї частини роботи, яку доручено їй, марно сподіватися великої віддачі, то було радше просування наосліп.

Наступна домовленість з Ґюттормом Геллевіком. Він займав чимало різних посад в Робітничій партії: і в центральній управі, і в міському осередку Осло. Ліне не раз бачила його в новинних сюжетах. То був огрядний чоловік з пишною сивою шевелюрою.

Двері відчинила його дружина.

— Вона прийшла! — гукнула жінка вглиб помешкання.

Ґютторм Геллевік крикнув щось у відповідь. Дружина провела Ліне в робочий кабінет. Геллевік встав з-за письмового стола, ступив їй назустріч.

— Я саме почав писати некролог, — махнув він рукою позад себе, у бік стола. — У церкві інші згадають його добрим словом, але я відчував, що теж мушу щось сказати.

Вони сіли на канапу в кутку кабінету.

— Що ви пригадуєте найвиразніше? — запитала Ліне.