— Куди ти дивишся? — запитала вона.
Він знав, що треба не будити її остаточно, а знову занурити в безодню сну; спробував відповісти словами, які породили б у її свідомості відблиск нового марення.
— На зорі я дивлюся, — сказав він.
— Не бреши, не на зорі ти дивишся, а вниз.
— Ми в літаку, то зорі під нами.
— А, справді! — сказала Тереза.
Ще дужче стиснула Томашеву руку і знову заснула. Він знав, тепер вона дивиться крізь ілюмінатор літака, що лине у височині понад зоряним небом.
Частина шоста
Великий похід
1
Аж 1980 року, зі статті в «Санді таймс», ми дізналися про те, як загинув син Сталіна, Яків. Його взяли в полон під час Другої світової війни й запроторили в той самий табір, де утримували англійських офіцерів. Там була спільна вбиральня. Син Сталіна завжди залишав її після себе брудну. Англійцям не подобалося, що їхня вбиральня в лайні, навіть якщо це лайно сина наймогутнішого чоловіка на світі. Вони зробили йому зауваження. Він страшенно образився. Вони й далі докоряли йому, примушували мити після себе вбиральню. Він геть розлютився, почав сваритися з ними, зчиняв бійки. Урешті попросився на прийом до начальника табору. Хотів, щоб той розсудив їх. Але німець був високої думки про себе і вважав, що це не його діло — балакати про лайно. Син Сталіна не міг витерпіти того приниження.
Вигукуючи до неба брудну російську лайку, він кинувся на колючий дріт під високою напругою, яким був обгороджений табір. І доскочив свого. Його тіло, якому більше ніколи не судилося каляти вбиральні для англійців, повисло на колючій огорожі.
2
У Сталінового сина життя було не з легких. Батько породив його з жінкою, про яку достеменно відомо, що він її врешті застрелив. Отож молодий Сталін був заразом і сином Бога (адже батька його вшановували як Бога), і сином, якого Бог прокляв. Люди остерігалися його з двох причин: він міг зашкодити їм своєю владою (все ж таки це був син Сталіна), та й дружбою теж (замість лихого сина батько міг покарати його друга).
Прокляття й стан привілейованості, щастя й нещастя — ніхто на світі так конкретно, як Сталінів син, не відчув, наскільки ці дві протилежності переплутані між собою і яка вузька межа, що ділить ці два полюси людського буття.
На самому початку війни його взяли в полон німці, й у таборі інші полонені, що належали до нації, яка завжди видавалася йому незбагненною внаслідок її замкненості, обвинуватили його в неохайності. Його, який ніс на своїх плечах найвищу драму, що її тільки можна собі уявити (адже він був син Бога і водночас грішний янгол), судять тепер не за шляхетні вчинки (у стосунку з Богом і янголами), а за лайно? Невже така запаморочливо близька відстань від найвеличнішої до найпрозаїчнішої драми?
Запаморочливо близька? То близькість така запаморочлива?
Авжеж. Коли Північний полюс наближається до Південного і майже торкається його, планета зникає і людина опиняється в порожнечі, від якої голова іде обертом і кортить кинутися вниз.
Якщо прокляття й привілейованість — те саме, якщо немає ніякої різниці поміж шляхетним і ницим, якщо Божого сина можна судити за лайно, то людське існування губить свої виміри і стає нестерпною легкістю. Тоді син Сталіна кидається на дроти під високою напругою, щоб жбурнути своє тіло на чашу терезів, яке жалюгідно висить у небі, злетівши туди від нескінченної легкості світу, що втратив свої виміри.
Син Сталіна віддав своє життя за лайно. Проте смерть за лайно — це не абсурдна смерть. Німці жертвували своїм життям за розширення територій імперії на схід, росіяни вмирали за те, щоб їхня країна розширювалася на захід, — авжеж, усі вони померли за дурницю, і їхня смерть позбавлена сенсу і взагалі будь-якої ваги. Зате смерть Сталінового сина — це єдина метафізична смерть у загальній нісенітності війни.