— У нас там був би будиночок і невеличкий садок, і Каренін мав би де гуляти.
— Авжеж, — сказав Томаш.
Потім спробував уявити, що сталося б, якби вони справді перебралися в село. Там непросто було б щодня знайти нову жінку. Його еротичним пригодам настав би край.
— Але ти нудьгуватимеш зі мною в тому селі, — угадавши його думки, сказала Тереза.
Біль дужчав. Він уже не міг говорити. Подумав, що його гонитва за жінками — це теж «Es muss sein!», спонука, що зводить його до рабства. Йому потрібні були канікули. Цілковиті канікули, щоб не було ніяких спонук, ніяких «Es muss sein!». Якщо він зміг узяти відпустку і позбутися назавжди операційного столу в клініці, то чом би не позбутися й операційного стола світу, де його уявний скальпель розтинав таємничу обслону жіночого «я», щоб виявити оту мільйонну частку несхожості.
— У тебе болить шлунок? — нарешті здогадалася Тереза.
Він кивнув.
— Ти зробив укол?
Він похитав головою.
— Забув придбати ліки.
Вона докоряла йому за недбальство і гладила чоло, де перлистими краплями виступав піт.
— Уже ліпше, — сказав він.
— Ляж, — сказала вона і накинула на нього ковдру.
Потім пішла у ванну і незабаром повернулася й уклалася поруч із ним.
Він глянув на неї, обернувши голову на подушці, й перелякався: в її очах був страшенний смуток.
Він сказав:
— Послухай, Терезо, що з тобою? Ти така сумна віднедавна. Я ж бачу це, відчуваю.
Вона похитала головою.
— Нічого зі мною не діється.
— Не заперечуй!