— Що я можу зробити? — мовив. — Не воювати ж мені з богами й духами… А молодшу, якби ти захотів, я охоче віддав би. Вона така ж гарна, як і її сестра, не гірша од неї… Цю, хоч би й плакала, можеш узяти…
Він глянув на Домана. Той, зірвавши листок, приліпив його собі до вуст і, дивлячись кудись убік, мовчав: зневажити пропозицію Людка не хотів і прийняти її не міг. Лише як упав листок, Доман поволі промовив:
Коли б ти сказав їй, вона б мусила послухати тебе, адже ти тепер у себе в дворі пан, що скажеш, те й буде… Кожна з них мріє служити богам і духам, і а чи ж треба їх слухати?
— Я наказати їй не можу, — спокійно відповів Людек.
У Домана зморщився лоб, очі запалали; він важко дихав, ніби добре натомився.
— Е! — вигукнув. — То оце ти так вважаєш мене братом? Не хочеш видати її за мене, бо, мабуть, чекаєш від когось кращого викупу?..
— Домане, брате, викуп мені не потрібен… правду кажу…
— Якщо хочеш, щоб був я вам братом, щоб мстив разом з вами за батька, віддай мені сестру, — повторив Доман.
— Молодшу — будь ласка…
— Хочу старшу або нікого.
— Не можу! — рішуче промовив Людек.
Доман підвівся, знову зірвав листок, приклав його до губ і відійшов на кілька кроків.
— А ваш батько віддав би її за мене, — майже сердито кинув він.
— Ніколи в світі!
— Хочете, щоб я був з вами і за вас? Буду, але я повинен мати її, а як ні, то й ні!
Людка струснуло; він нахмурив брови й нетерпляче повторив:
— Як ні, то й ні!
— Отже, ні? — скипів Доман. — Хочеш, щоб я був тобі ворогом, а не братом?
— Купувати тебе не буду, доведеться без тебе обійтися… — холодно процідив Людек.
Хлопець повернувся назад, весь затремтівши від гніву.