Я доторкнувся до його тонкого скелетного плеча, накритого тунікою з ламкої жовтої тканини. Це був ледь відчутний доторк, майже подих, але його було досить, щоб обвалити цю делікатно прилаштовану мумію.
Труп Гая Бен-Амона ковзнув уперед й обвалився на тіло царя. Криця й бронза задзвеніли, вдарившись об кам’яну підлогу й розійшовшись відлунням під склепінчастою усипальницею царів Опета.
Обидві постаті впали в землю, й від удару утворився жовтий вибух пилюки, забарвленої в колір гірчиці, що підняв вихор, схожий на дим у світлі аркодужної лампи. Від них не залишилося нічого, крім металевого обладунку й меча та двох мотків золотаво-піщаного волосся на купі подрібненої до розміру тальку пилюки.
Я зіп’явся на ноги, ковтаючи жовтий порох. Мої очі наповнилися слізьми подиву й пилюкою, від якої сльози полилися рікою. Пилюка пахла грибами.
Лорен Стервесант і я дивились один на одного, не мовлячи й слова. Ми стали свідками чуда.
Я прокинувся від ревучого кошмару з крові, полум’я й диму, від жахіття блискучих чорних облич й омитих потом тіл, освітлених тріскучими спалахами вогню, від верещання помираючих і звірячого реву голосів, що похлиналися в крові. Пам’ять примушувала мене відсапуватись і задихатись, і її кошмари й жах залишалися зі мною ще довго після того, як я зрозумів, що перебуваю сам-один у своїй хатині посеред зануреної в тишу ночі.
Я увімкнув лампу біля ліжка й подивився на годинник. Було ще рано, десь перед одинадцятою годиною. Я відгорнув свої простирадла й підхопився на ноги, з подивом відчувши, що ноги мені тремтять, а моє дихання уривається. За кожним віддихом, який я робив, мене скручувало від болю, а в очах у мене темніло. Моє тіло було гаряче, лихоманково гаряче. Я пішов до умивальника й дістав із пляшечки три пігулки аспірину. Ковтнув їх, запивши водою, й тоді лоскіт у моїх легенях посилився. Я закашлявся, так ніби викурив шістдесят сигарет у день, і став після цього пітним і тремтячим. Мені здавалося, моя шкіра палає у вогні.
Не знаючи, навіщо це роблю, я зняв нічний халат із гачка за дверима, накинув його й вийшов у двір. У небі висіла половина місяця, рогата й жовта. Тіні під деревами й навколо будівель були темні й потворні, а моторошний жах, навіяний кошмаром, не розлучався зі мною, коли я поквапився до свого офісу, і я нервово озирнувся навколо себе. Я нюхом відчув присмак диму в нічному повітрі, й цей запах тривожив мене. Я втягнув його носом і відчув тонкий і гострий запах у легенях.
Я повернувся до дверей свого кабінету, але щось чекало на мене в густому затінку біля будівлі. Краєм ока я побачив, як воно шмигнуло до мене, – велика чорна істота, кругла та безформна й смертельно мовчазна. Я круто обернувся, щоб стати віч-на-віч із нею і знову впав на стіну хатини, ослаблий від жаху. Верещання забулькало й завмерло в моєму горлі, бо переді мною не було нікого. Воно кудись зникло. То був витвір моєї уяви, але тепер у мене розболілася голова – й той біль гупав по мені, наче молот по ковадлу.
Я смикнув двері, вони відчинилися, і я впав у свій кабінет, захряснув двері за собою, хапаючи ротом повітря від невідомого й неусвідомленого страху. Щось шкрябалося в двері ззовні, якийсь звір зі страхітливими пазурами наліг на них і шкрябав, розриваючи на шматки мої тремтячі нерви.
Я поточився від дверей до письмового стола й опустився навкарачки, тремтячий, змучений і слабкий.
Жаский звук знову долетів до мене, але тепер він долинав від стіни. Я обернувся в напрямку до нього й відчув, що гірко схлипую.
Мені була потрібна зброя, я в розпачі озирнувся навколо й побачив велику бойову сокиру Гая на стіні над письмовим столом. Я схопив її й відступив у куток, тримаючи напоготові, притиснутою до грудей. Я закашлявся.
На моєму робочому столі лежав грубий стос білого паперу. Він заворушився, і я відчув, як усе моє гаряче тіло покрилося гусячою шкірою. Білий прямокутник паперу затремтів, заколивався й розпростер білі крила кажана. Потім несподівано злетів у повітря, його крила щось зашепотіли, й він полетів мені в обличчя. Я побачив широко роззявлену пащу з гострими, як голки, зубами вампіра, почув тонкий пронизливий писк, коли ця істота атакувала. Я заволав від жаху й став захищатися сокирою. Біла істота лопотіла крильми й попискувала десь біля самого мого горла та обличчя, а я вимахував сокирою й кричав, збивши її на підлогу, де вона гидко плазувала, ковзала, я вдарив її лезом сокири, й чорнильна чорна кров бризнула з неї й утворила калюжу на дерев’яній підлозі.
Я поточився від химерного створіння і прихилився спиною до стіни. Я почувався кволим і жахливо наляканим. Я закахикав. Кашель захопив усе моє тіло, примушуючи мене перекочуватися й зігнутися в дві погибелі та притиснутись до стіни. Я кахикав, поки мій зір вибухнув яскравими кольорами, а в роті у мене з’явився солоний і водночас солодкий смак.
Я впав навколішки навпроти стіни, мій рот наповнився теплою мокротою, і я виплюнув великий згусток крові на підлогу. Я втупив у нього розгублений погляд, не розуміючи, що зі мною відбувається. Я підніс руку до рота й витер собі губи. Коли я її звідти прибрав, вона смерділа кров’ю.
І тоді я зрозумів, що це таке. Лорен і я пройшли крізь двоє запечатаних дверей у гробницю, зачинену протягом двох тисяч років – і ми надихалися повітря, насиченого спорами
Тепер для мене було надто пізно подумати про застосування застережних заходів. Я повірив у те, що позаяк архів безпечний, то сусідні тунелі теж не становлять небезпеки. У своєму прагненні домогтися нових результатів та своєму збудженні я зовсім не подумав про грибкову небезпеку, навіть тоді, коли Лорен і я погодилися на тому, що двері наглухо запечатані, й коли я почув запах грибків у гробниці царів.
А тепер мої легені були засмічені страхітливими колоніями живих грибків, я відчував, як у мені зростає щось живе, годуючись м’якими тканинами мого тіла й випорскуючи свою отруту в мою кров, яка переносить їх до мозку.
– Ліки, – вихопилося в мене, – я повинен знайти якісь ліки.
ebooksa