Сонячний Птах

Весь жир і вся зайва плоть були спалені на ньому тяжкою невпинною працею і спекою. Навіть тепер блискуча волога вичавлювалася з пор його шкіри, підкреслюючи шрами, які змережували в усіх напрямках його спину й закручувалися до грудної клітки – шрами, якими були розмальовані руки й ноги, шрами, що давно загоїлися в товсті рубці та блискучі жолобки, шрами свіжі й рожеві, шрами, досі покриті струпами, які сочилися гноєм. Важкі ланцюги вільно висіли на його шиї, зап’ястках та щиколотках. Вони натерли грубі мозолясті кола на його шиї та руках і ногах, отже, знаки раба, які він матиме до могили.

Він вдихнув повітря, груди всмоктали його, роздулися й стиснулися, ребра під шкірою розкрилися й закрилися. Навколо нього завихрювався дим, затьмарюючи світло від лампи. Неймовірна спека мерехтіла в повітрі, а скеля попереду досі світилася від жару, хоч вогнища вже згоріли й перетворилися на високі купи попелу.

Ось уже п’ять днів вони намагалися пробитися крізь це вкладення зеленого скельного серпентину, яке перекривало золоту жилу. Шістнадцятеро людей померли в цій спробі, задушені парою й димом, вбиті уламками, що розліталися під час вибуху скелі, або просто не витримавши жароти й упавши непритомними на розпечену підлогу й підсмажившись на ній, і їхня плоть приліпилася до гарячої скелі, а потім смердючими шматками відривалася від кісток.

Із шахти зверху на сплетеній з очерету мотузці йому спустили бурдюк із водою. Виготовлений із цілої шкури бика, акуратно зашитий і на швах заліплений смолою бурдюк містив у собі сорок галонів рідини – суміші води й вина.

Тимон умочив шкіряний плащ у смердючу теплу воду в дерев’яному кориті, що стояло поряд, потім одну за одною підняв обидві ноги й устромив їх у корито, намочивши шкіряні гетри й сандалі. Підошви сандаль були потовщені п’ятьма шарами шкіри, щоб захистити ноги від жару скельної підлоги. Тимон накинув плащ собі на плечі, зав’язав собі рот і ніс мокрою ганчіркою, вдихнув останній ковток повітря зі шкіряної труби і затримав його. Потім пірнув під бурдюк із водою, що коливався перед ним, і взяв його вагу собі на плечі. Випроставшись, він розв’язав вузол, яким бурдюк був прив’язаний до мотузки, й, низько нахилившись під вагою рідини, подибав, спотикаючись, угору тунелем.

Коли він наблизився до розпеченої лавою поверхні, мокрі підошви його сандаль засичали й засмерділи. Він відчував жар крізь товсту шкіру. Жар від скельних стін бив по ньому наче молотом, то була фізична сила, проти якої він мусив пробивати собі дорогу вперед.

Він мав для своєї роботи дуже мало часу. Його змучені легені болісно роздималися, але він не наважувався вдихнути це отруєне, насичене димом повітря. Жар обпікав незахищену шкіру на його руках та обличчі, ноги краяв нестерпний біль, захисні підошви згорали.

Біля того місця скелі, де треба було робити прохід, він скинув бурдюк зі своїх пліч і застогнав від болю, коли його лікті ненавмисне доторкнулися до скелі, втративши квадратний дюйм шкіри, де рожеве свіже м’ясо залишилося без захисту.

Він поклав бурдюк на підлогу, обернувся й побіг назад крізь розвихрений дим і жар по тунелю, його ланцюги, що вільно теліпалися, дзвеніли під плащем. У таку хвилину люди гинули: іноді гаряча скеля роз’їдала шкіру бурдюка з водою та вином надто швидко, перш ніж той, хто приніс бурдюк, устигав відбігти на безпечну відстань.

Позад Тимона ляснув бурдюк, сорок галонів рідини змочили гарячу скелю, раптове скорочення скельних шарів потрясло поверхню, скеля вибухнула, й один із гострих її уламків ударив Тимона в потилицю й, наче бритвою, зрізав у нього на голові клапоть шкіри, оголивши кістку черепа. Він захитався, знаючи, що впасти на розпечену підлогу означало померти жахливою смертю, тому втримався на ногах, доки, долаючи запаморочення голови, доплентав до корита з водою і швидко занурив голову у смердючу спінену воду. Потім, не звертаючи уваги на брудну воду й спінену кров, які струменіли йому по спині, він схопив обома руками трубу з повітрям і видихнув у неї повітря, що розпирало йому легені. Він закашлявся й виблював, а його очі затуманилися слізьми болю.

Йому знадобилося кілька хвилин, щоб трохи відновити сили, й він пошкандибав до драбини, яка підіймалася до вищого шару. Поки він підіймався, спустили наступний бурдюк, і він притиснувся до бічної поверхні вузької шахти, щоб розминутися з ним. Він піднявся на п’ятдесят футів у темряві, а тоді заповз через край тьмяно освітленої печери з низькою стелею.

Наглядач рабів побачив, як він виповзає з шахти.

– Чому ти покинув своє робоче місце?

І довгий батіг зі шкіри гіпопотама кібоко нещадно обкрутився навколо ребер Тимона. Він скорчився, відчувши на собі цей укус.

– Моя голова, – видихнув він. – Я поранений.

Наглядач підступив до нього ближче й нахилився подивитись на липучий поріз на задній частині Тимонового черепа, звідки досі витікала чорна кров. Він буркнув нетерпляче:

– Тоді залишайся.

Й обернувся до десятьох рабів, які сиділи навпочіпки в ряд. Усі вони належали до невиправних, і всі носили ті самі важкі ланцюги, що й Тимон, і їхні тіла також були пошматовані шрамами та свіжими ранами. Наглядач за рабами вибрав одного з них, штрикнувши його загостреним кінцем держална батога.

– Ти наступний. Швидше.

Раб підвівся й поплентав до отвору шахти, важко переставляючи ноги, бо вогкістю забою просякли всі їхні кістки. На краю шахти раб зупинився й зі страхом подивився в жахливу, огорнуту густим димом яму.