Лише один раз його підлеглі побачили, як він виявив емоції, притаманні людині. Вони стояли на високих жовтих дюнах на західному кордоні його володінь. Манатассі стояв окремо від них, одягнений у царську мантію з леопардової шкури та з голубими перами чаплі на головному уборі, що тріпотіли на холодному вітрі, який налітав із моря.
Несподівано один із його воєначальників щось голосно вигукнув і показав рукою через зелені води. Від берегів сріблястого моря, прикрашена різьбленням, неясно видима крізь туман, наче корабель-привид, швидко линула одна з галер Опета. Зі своїм єдиним квадратним вітрилом, наповненим сприятливим для торгівлі вітром, ритмічно опускаючи й підіймаючи два ряди весел, вона пливла в цілковитій тиші до північного кінцевого пункту своєї тривалої торговельної подорожі, до Кадіса.
Воєначальник вигукнув ще раз, і вони всі звернули погляди на царя. Його обличчя блищало й стікало потом, а стиснуті щелепи скреготіли зубами з таким звуком, наче скеля терлася об скелю. Його очі палахкотіли божевільним вогнем, коли він дивився, як проминає його та галера, а тіло тремтіло й здригалося під натиском ненависті.
Воєначальник підбіг допомогти йому, подумавши, що він переживає напад лихоманки. Він доторкнувся до руки царя.
– Високонароджений, – почав він, і Манатассі обернувся до нього в нападі божевільного шалу й ударив його своєю залізною лапою, відірвавши половину обличчя.
– Онде він, – зойкнув Манатассі, показавши пазуристою лапою на галеру, що вже зникла за обрієм. – Онде ваш ворог. Затямте це собі добре.
Кожен день дарував збудження, потаємні втіхи й ризиковані радощі – і своє щастя. Не хотілося вірити, що вже минуло п’ять років, відколи вона й Гай стали коханцями, – так швидко минули ці роки. Проте вони таки минули, бо свято Родючості Землі майже надійшло знову.
Таніт засміялася, пригадавши, як вона звабила Гая, й почала міркувати, як їй повторити цей трюк на наступних торжествах. Айна, яка сиділа поруч із нею, промурмотіла своє запитання з відтінком іронії, дивлячись на неї з глибин свого каптура:
– Чого ти смієшся дитино?
– Я сміюся, бо я щаслива, старенька матусю.
– О, як би мені хотілося знову бути молодою. Ти собі не уявляєш, як то сумно, коли до тебе приходить старість.
Айна розпочала один зі своїх монологів, і Таніт повела її крізь метушню узбережжя гавані, повз низенькі таверни та нахабних вуличних дівчат, туди, де в кам’яній стіні пристані були прорубані сходи. Вона протанцювала сходами й легко стрибнула на палубу маленького вітрильного човна, прив’язаного до залізного кільця пристані.
Гай вийшов із невеличкої каюти, одягнений у грубий рибальський одяг, з обмотаною шарфом головою, але він запізнився, щоб допомогти їй стрибнути на борт.
– Ти запізнилася.
– Я покараю тебе за твоє нахабство, як тільки це стане безпечним, – остерегла його Таніт.
– Я очікую з нетерпінням твого покарання, – усміхнувся Гай і допоміг старій Айні піднятися на борт, а Таніт тим часом побігла на ніс човна, щоб відчепити линву від кільця.
Гай сидів на кормі, тримаючи під рукою стернове весло, а Таніт примостилася так близько до нього, як тільки можна сидіти поруч, не доторкаючись. Вона скинула плащ, і на ній залишилася легка бавовняна туніка, обшита кольоровою ниткою й підперезана золотим ланцюжком, подарунком від Гая на іменини.
Її волосся спадало на спину, мов чорний дим, а на щоках червонів рум’янець. Гай не відривав від неї погляду, й вона раз у раз дивилася на нього й сміялася без причини.
Вітер віяв по їхньому траверзу, й, коли вони пливли понад острівцями, краплі води летіли від носа суденця їм в обличчя, й вода здавалася холодною в теплому сяйві сонця. Гай акуратно провів човна майже непомітним проходом в очереті, й вони випливли в тиху й захищену від вітру лагуну, де поверхню, поцятковану синню та золотом, встеляло темно-зелене листя водяних лілей і їхні квіти. Водяне птаство плавало, плюскалося й літало над цими тихими водами.
Вітер сюди не долітав, і Гай узяв довгу жердину, яка лежала на палубі, і, стоячи на кормі, штовхав човен через лагуну до пляжу зі сліпучим білим піском. Стрибнувши у воду, яка була йому по коліна, він витяг човна на пляж.
ebooksa