Сонячний Птах

Він повернувся за годину до темряви й повів Гая вниз до берега річки. В очереті був захований довбаний човен. Дерево підгнило, було посічене червами й пахло зіпсутою рибою. Підозри Гая посилились.

– Де ти знайшов цього човна?

– Тут неподалік, нижче за течією, розбила табір родина рибалок.

– Скільки їх?

– Четверо, – відповів Сторч.

– Венді?

– Ні, софала.

– Воїни?

– Рибалки. Старі чоловіки із сивими бородами.

– Ти сказав їм про мене?

– Ні.

Гай завагався, прикипівши поглядом до безвиразних очей шпигуна, намагаючись уловити в них натяк на зраду.

– Ні, – сказав Гай. – Ми не переправлятимемося через річку. Ми підемо довгою дорогою.

Він чекав на реакцію Сторча, чекав, що він стане заперечувати, спробує переконати Гая обрати короткий шлях.

– Тобі вирішувати, – кивнув головою Сторч і почав накривати човна сухим очеретом.

– Ну, гаразд, – погодився Гай. – Перевези мене човном.

Сторч обрав течію, яка допомогла йому переправити старе утле суденце через річку. Попереду них баклани били по воді крильми у шалених зусиллях злетіти, тоді як шоколадно-білі якани втікали по лататтю водяних лілей, а зловісні, схожі на колоди тіла крокодилів ковзали з берега у глибоку воду.

Вони причалили до багнистого берега, перетоптаного копитами дичини, яка приходила сюди пити, й Сторч заховав човна. Він вивів Гая на берег на галявину яскраво-зеленої отруйної болотяної трави, де їм довелося брести по пояс між товстими чіпкими стеблами рослин, а дно було грузьким і болотяним.

У центрі галявини Сторч несподівано зупинився й знаком показав Гаю, щоб він стояв тихо. Він витягнув голову, дослухаючись. Вони стояли, завмерши в нерухомості, протягом тривалого часу, потім Сторч знаком показав Гаю, щоб він залишався там, де був, а сам пішов далі.

За сотню кроків від Гая Сторч зупинився знову, але тепер він обернувся й подивився на Гая.