Сонячний Птах

Так ніби гніздо чорних пітонів розмотувало свої кільця й виповзало назовні довгими густими колонами. Вони здавалися нескінченними, ці потоки людей, ці довжелезні низки первісних сил. Вони здавалися так само неминучими й невідворотними, як морський прибій або наплив чорних штормових хмар на літнє небо. Дивлячись на це видовище, Ланнон і компанія були мовчазними й пригніченими.

Манатассі розташував свій табір на березі озера разом із авангардом лише за п’ять миль від табору Ланнона. Проте ар’єргард його армії ще не з’явився з-поза пагорбів, а рівнина між пагорбами й озером була густо вкрита його полками. Не було кінця кількості його сил, ніякої можливості полічити їх, бо вони не знали, де закінчуються його колони.

Ланнон і Гай спустилися з високої скелі, коли вже посутеніло. Зірка Астарти сяяла світлою плямою в небі кольору індиго над Опетом. Гай відвернув від неї очі.

Вони пішли в гавань і спостерігали, як жінки й діти вантажаться на рештки від галер Габбакука Лала. Вони мали стояти на невеликій відстані від берега протягом ночі й протягом наступного дня, поки буде вирішений результат битви. Якщо день закінчиться поразкою Опета – а Гай знав, що саме так і буде, – тоді галери з людьми попливуть на південь у спробі відірватися від Манатассі. Вояки, що виживуть у битві, спробують податися за ними – як зможуть.

Місця на всіх на галерах не було, тому жінки з царської родини та з родин аристократів повантажилися першими, а за ними пропустили жриць та родини купців. Потім виникла жахлива й неприємна ситуація, коли простолюд із жінок ює та жінок безкласових спробував прорватися в гавань і знайти собі місця на борту плавучого транспорту. Їхній заколот придушили киями й відтиснули назад матроси Габбакука Лала. Гай відчув глибоку жалість до них, коли вони заверещали, прикриваючи голови долонями, щоб захиститись від ратищ списів, які молотили по них. Одна з них, молода дівчина ює, приголомшена сиділа на плитах причалу, нахилившись над немовлям на руках, і кров, яка стікала по довгих чорних пасмах її волосся, розпливалася чорними плямами на камені.

Ланнон попрощався зі своїми дружинами й дітьми на палубі флагманського корабля Габбакука Лала. Він був неуважний і сповнений гідності, коли кожна жінка підходила й на мить опускалася навколішки перед ним. Діти підходили за своїми матерями, й Ланнон майже не дивився на них.

Близнята вже виросли й стали молодими жінками, яких можна було видавати заміж. Вродливі й повні життя, з довгим русявим волоссям, заплетеним у коси. Вони підійшли до Гая, щоб поцілувати його востаннє, і його голос пролунав хрипко, коли він промовив свої прощальні слова. Малі діти не розуміли, який тяжкий момент настає, і були стомлені й вередливі, сварячись між собою або репетуючи на руках годувальниць.

Ланнона й Гая відвезли назад через чорну воду, на якій танцювали вогненні зблиски смолоскипів. Натовп, який зібрався на пристані, був густий і мовчазний, люди неохоче розступилися, щоб дати їм прохід, і Гай виявив похмурість, близьку до відвертої ворожості. Ескорт допоміг їм проштовхатися крізь стовпище людей, і вони поквапилися вулицями міста до табору.

На вулицях горіли багаття, а навколо них панували темрява й гульня – найубогіші громадяни Опета виділили собі кілька годин для втіхи перед невідомим завтра. Гулянки були дикішими й гротескнішими, аніж під час релігійних святкувань. Чоловіки й жінки танцювали голими в стрибучому світлі вогнищ або лежали п’яні в калюжах власного блювотиння, тоді як інші безсоромно злягалися, ні від кого не ховаючись.

Гай побачив, як повз них, хитаючись, пройшла жінка з роздертою і вкритою плямами від червоного вина тунікою, яка клаптями звисала з блідих пліч, й однією голою цицькою, що стриміла з-під одягу, кругла й туга, з великим соском мідного кольору. Вона спіткнулася, упала у вогнище, і її волосся спалахнуло яскравим помаранчевим полум’ям.

У затінених місцях і в темних провулках сновигали інші постаті, зігнуті під важкими клунками, й Гай зрозумів, що мародери вже працюють, грабуючи порожні будинки багатих людей. Гай знав, що його власні раби досі захищають його дім, а проте відчув напад гострої тривоги, коли згадав про золоті сувої.

– Величносте, надай мені одну годину, – сказав він, коли вони проминули поворот на початку вулиці, яка вела до його будинку біля озера.

– Чого тобі треба, Гаю? – роздратовано запитав Ланнон. – У нас ще багато роботи, а ми повинні й відпочити. Навіщо тобі потрібен час?

– Я мушу навідатись у власний дім. Звільнити своїх рабів від їхніх обов’язків і заховати свої цінності, а надто сувої – золоті сувої.

– Ну, гаразд, – неохоче погодився Ланнон. – Повертайся якомога скоріш.

Старі раби не зрозуміли, чому Гай хоче звільнити їх від усіх обов’язків.

– Це наш дім, – благально сказали вони йому. – Не виганяй нас із нього.

І Гай не зміг пояснити їм, що відбувається. Коли він пішов, вони сиділи на кухні, спантеличені й налякані.

Узявши собі на допомогу одного з молодших рабів, Гай, зігнувшись під величезною вагою сувоїв, перетнув храм Ваала й через розколину в скелі увійшов у печеру Астарти. Вона була мовчазна й усіма покинута. Усі жриці перебували на борту галер або в гавані. Гай зупинився біля басейну й подивився в його глибини.

– Почекай мене, любове моя, – сказав він. – Я скоро прийду до тебе. Тримай для мене місце біля себе.