— Відпровадити на сторожівню! — кинув гострим тоном і вже збирався відходити.
Але голос Зварича задержав його.
— Пане четар! Як це можливо? Я ж нічого не винен, а ви навіть не вислухали мене!.. Я буду скаржитися в Золочеві.
Бліде лице четаря пожовкло. Вузькі, безкровні уста розхилилися, показуючи чорні великі зуби.
— Тихо! — ревнув він на цілий голос і кинув собою, аж монокль вилетів йому з ока. З затисненими кулаками підступив і, знижуючи голос до сичання, додав:
— Ми вам покажемо… зрадники!..
Зварич аж тепер остовпів і почув страх у серці. Адже це говорить не якийсь п’яний вояк чи малограмотний підстаршина, але інтелігентний старшина, і то якийсь барон або граф. Побачив, що опором нічого не вдіє, і взявся за інший спосіб:
— Я знаю багато панів-старшин з золочівського гарнізону. Вони можуть за мене посвідчити.
— Будуть свідчити в Золочеві! — відкинув четар. — Відпровадити! — гримнув на вояків, і ті торкнули коні.
Нараз у дверях економівки показався другий старшина. Зварич глянув і аж усміхнувся з радости. На порозі стояв поручник Крч, словінець, добрий його знайомий, що часто з українцем поручником Шепетюком заїздив до Керницьких.
— Пане поручнику! — скрикнув, урадуваний. — Поможіть мені.
Поручник глянув на Зварича і аж очима закліпав.
— Що-о-о?!.. Ви що тут робите, пане Зварич?
Зійшов зі сходків і підступив до Зварича, але руки йому не подав. Це збентежило трохи Зварича, і він сховав витягнену руку. Офіціально став відповідати на питання.
— Was?!.. Der dumme Jakymcio?! Ist tot?..[6] — не міг з дива вийти поручник.
Почав питати четаря, який йому досить недбало відповідав, хоч і був нижчий рангом, але вищий родом зброї: Крч служив при бідній краєвій обороні, четар — при уланах.
— Мій коханий, — сказав врешті до четаря, — тут зайшло трагічне непорозуміння. Того пана я особисто знаю, а Якимцьо — невинний дурень. Кажи забратися уланам.
Четар посоловів. Неприємно було йому, що, не розібравши справи, рішав згарячу. Казав відійти сторожі, а сам звернувся до старшого десятника і на ньому вилив цілу свою злість.
Коли заспокоївся трохи, звернувся до Зварича.
— Ви вільні на відповідальність пана поручника.
ebooksa