— Але ж, Петре, — вспокоювала Городюкова, — не будь дитиною. То війна. Треба тихо сидіти і не рипатися.
— Я цього не подарую! Щоби він з крісом на мене!? — обурювався Зварич.
— І що, дурний, йому зробиш? Чиста дитина з тебе. Дай спокій, я не хочу, щоби ти знову пхався до нього.
Але Зварич не подавався.
— Вже я йому дам. Та він буде мати таку авантуру від команданта, що попам’ятає.
В тій хвилі двері від канцелярії, що весь час розмови чогось ніби дрижали, подалися, а в них станула Наталка. Побачивши її, Петро ще більше закукурічився.
— Я зараз-таки піду, бо ще готові виїхати з села!
— Петре, я тебе прошу, не роби дурниць, — здержувала його Городюкова.
— Пане Петре, — обізвалася тихо Наталка, — не йдіть там. Ви бачили, як він до вас кинувся.
Петро, що вже пустився йти, здержався на хвилю і глянув на Наталку.
Його стрінули щирі сині очі, тепер немов більші, як звичайно. Вони хвильку видержали його зір, а далі спустились, прикриті довгими чорними віями. З лиця, що немов приблідло трохи, визирала ледве замітна журба.
«Вона не хоче, щоб я йшов… Боїться за мене», — подумав.
— Ні! Я піду і таки діб’юся свого! — сказав твердо.
Рушив відважно до дверей і, відчиняючи їх, ще раз глянув на Наталку. Дівчина тепер знову дивилася на нього, але в її очах не було ні сліду якоїсь журби чи страху. Зате блимала в них немов радість і признання…
На подвір’ї улан вже давно стих і присмирнів. Випивши з рук Городюка а з ласки пані Керницької, розказував про геройства під Почаєвом і про інші чуда за границею. Отець Еміліян, вдоволений, що так добре ціла історія скінчилася, слухав терпеливо п’яних теревенів, а Городюк ще й підбадьорював улана. Обидва були певні, що на цім оповіданні і ще на одній-другій чарці покінчиться справа з «російським майором» і улан поїде собі далі по славу і добичу. Але як тільки появився на порозі Зварич, улан пригадав собі знов дурного Якимця і, вриваючи оповідання, запитав:
— А gdzie jest ten rosyjski major?
Городюк пробував це збути сміхом.
— Ви жартуєте, пане вояк… Який майор!? Таж то наш дурний Якимцьо.
— Durny Jakymcio, niech będzie, ale ja go biorę ze sobą.
І, не чекаючи на згоду чи на відповідь, обернув коня і відразу побачив Якимця, що спокійно рубав собі дрова. Під’їхав до нього і скомандував:
ebooksa