— Що ви наробили! — кричав він до них по-німецьки. — Та це невинний чоловік.
Улани, здається, щойно тепер почули його крик. З-поміж них висунувся старший десятник і швидко порівнявся зі Зваричем. За старшим під’їхали й інші.
— Хто ви є? — запитав суворо старший десятник.
— Я називаюся Зварич. Студент прав. Пощо ви стріляли до того чоловіка?
— Ви не маєте тут нічого до говорення! — крикнув військовий достойник. — Говоріть, хто ви є?
Зварич не давав себе застрашити, зрештою, вважав, що не має чого боятися. Перед ним був не який рядовик, але підстаршина, від якого можна більше вимагати.
— Прошу до мене так не кричати! Я собі таке випрошую! — відповів рішуче.
— Was?! — заревів старший десятник. — So eine Civilbagage! Арештую вас! — А обертаючись до уланів, додав по-польськи: — Zabrać to i za mną marsz!
Зварича вмить окружили вояки, і він з дива не міг вийти, як це все можливе. Страху не було в нього. Втікати не буде, то вони й стріляти за ним не посміють. А заведуть його кудись, то там мусить бути старшина, з яким напевно можна буде на розум поговорити.
Але куди вони його ведуть?!.. За економією розходилися дороги: одна — до Завидова, друга — до Переп’яток. Коби хоч першою, то до Завидова недалеко — три кілометри, — півбіди.
Цим разом доля була для Зварича ласкавіша. Улани справді скрутили до Завидова. На роздоріжжі старший десятник здержав стежу і довго дивився в сторону, де лежав Якимцьо. Нікого біля нього не було, а він сам не давав знаку життя.
Все в порядку! І очі старшого блиснули вдоволенням з виконаного обов’язку.
Може, це була перша його виграна битва?!..
Рушили далі мовчки.
Зварич не міг витерпіти, щоб не запитатися, куди його ведуть.
— Пане вахмайстер! — почав ввічливо. — Чи йдемо до Завидова?
Достойник не зволив відповісти, але виручив його один з уланів.
— Milczeć, psia krew! — гукнув на Зварича і пустився на нього з конем.
Зварич відскочив і стих. Ясно було, що з тими людьми нічого не договориться. Ліпше не обзиватись до них, а спокійно дійти до якогось старшини.
Ішов і думав. А думки не дуже-то веселі були. Ось ця боготворена австрійська армія! Один безпам’ятно п’яний робить галабурди, другий в ім’я чогось, не розпитавши, ні вивідавши, каже стріляти до невинного чоловіка, а його, кандидата на воєнного добровольця, арештує і волочить кудись. Вістки про масові арешти, про які оповідав Копоть, видно, не виссані з пальця… Коли беруть українця, то оскільки легше можуть забирати москвофілів, за якими бодай тінь підозріння ходить. А скільки-то таких розстрілів могло вже бути і може ще бути, як ось Якимця?!.. Адже в кожнім селі можна найти такого російського майора, так само дурного і так само невступливого…
ebooksa