Курилася доріженька

— А де Наталка?

Петро вдячний був дядькові за це питання. Він ставив його собі в душі вже кілька разів, але не смів запитатись голосно.

— Сплакалася, бідацтво, за Якимцем. Десь, певно, в канцелярії,— відповіла Городюкова.

Петро не міг не подумати: «Чи тільки за Якимцем?! Може, хоч одна слізка була за мною!..»

В кімнату ввійшла пані Керницька з перекускою.

— Їжте, пане Петре, — припрошувала.

— А може, й напевно, всі що з’їсте? — звернулася до Городюків і чоловіка.

— Хіба кислого молока, — запропонував отець Керницький.

— Добре, — згодилася паніматка. — Маю свіже і холодне.

За хвилю внесла служниця горнець і філіжанки.

— Клич, Юстинко, Наталку, — сказала до неї на відхіднім пані Керницька, а сама почала наливати молоко.

Так уже якось буває, що при їді поправляються настрої. Думки мимовільно змінюють свій напрям, відриваються від одної теми, і люди забувають бодай хвилями про те, що їх давить, що їх мучить.

— Знамените молоко, — похвалив Городюк.

— Не штука, як пані дали тобі наполовину зі сметаною, — всміхнулася Городюкова.

— А знаєте, панство, — обізвався отець Керницький, — я від якогось часу солодкого молока не можу знести.

— Бо літо, — відповів Городюк. — Кисле молоко завсіди в спеку ліпше смакує…

До кімнати ввійшла нарешті Наталка. Видно було, що старалася затерти сліди плачу, бо червоні п’ятна на лиці були припудровані. Блідо всміхнулася до Зварича і мовчки сіла на своїм місці.

Петро чекав, аж вона до нього промовить, запитається що-небудь, та Наталка сиділа зі спущеними очима, підперши голову долонею.

Але свобідніша атмосфера, що кружляла над столом, обгорнула і її. Наталка підвела голову і глянула на Петра.

— Ти не чула, Наталко, що нам тут пан Петро розповідає,— звернулась до неї пані Керницька.