Курилася доріженька

— Нічого надзвичайного, — махнув легковажно рукою Петро. — Найліпший доказ, що я знову є назад… Ах! Я й забув, — додав по хвилі,— поручник Крч передав панству сердечний привіт.

Він не забув привіту, але навмисне здержувався з ним аж до приходу Наталки, бо не раз дразнив її словінцем.

— То поручник Крч є в Завидові? — спитала Наталка.

— А ви звідки знаєте, що в Завидові? — замітив Петро. Наталка спершу змішалася і спустила очі. Але швидко знайшла відповідь:

— Люди йшли і говорили, що вас попровадили до Завидова. А і пан директор прецінь їздили тамтуди.

Петро сто раз волів би був, щоби Наталка не знайшла була відповіди, але ще більше був би щасливий, коли б був знав, як Наталка прийняла вістку про його арештування і що вона перша подала проект, щоб Городюк їхав за Петром таки їхніми кіньми.

— Але як вони вас могли забрати? — спитала по хвилі.— Ви їм не казали, що йдете до війська?!..

— Казав, але то нічого не помогло. Ще трохи були б замкнули, а потім…

Петро не докінчив, але зробив такий трагічний рух рукою, що хіба сліпий не додумався б, що потім могла прийти і смерть. Приємно йому було, що був у неабиякій халепі і видобувся з неї цілий.

— Що потім… Були б вас завезли чи завели до Золочева, і там ціла справа була би вияснилася.

— А якби були не завезли?!..

— І я так думаю, — обізвався отець Еміліян. — Тепер часи не ті, що давніше: війна!

— Де не завезли б, — вмішався Городюк, — я був би його знайшов. Таж чоловік має всюди когось знайомого.

— Ну, але я вже на таке друге чекати не буду, — сказав Зварич, — іду до Золочева і голошуся. Цілком було б інакше, якби я був мав військовий документ.

— Підете до кінноти? — спитала Наталка.

— Може, й до кінноти, але не до війська, а до січових стрільців.

— До стрільців!? — трохи немов розчаровано сказала Наталка. — А як вони вбрані?

— Ви, певно, думали, що я зголошуся до драгунів, — посміхнувся Петро.

— Чому я мала так думати!? — відповіла Наталка і надула злісно губки.

По правді, то вона так і думала, але звідки Петро має право слідити її думки. Чи вона йому зле бажала?!. Їхав би собі на розтанцьованім коні, в золотім шоломі і в синім однострої, що в ньому кожному хлопцеві так буде до лиця.