Відчинилися двері, і з-за них виставила голову Настунька.
— Прошу отця, там прийшов чогось війт зі жандармом. Просять, щоби отець вийшли.
Отець Еміліян поблід і глянув на Городюка. Цигаро помітно задрижало в пальцях.
— Попроси до канцелярії, отець зараз прийдуть, — сказала пані Керницька.
Городюк зрозумів питаючий погляд Керницького і старався вспокоїти його:
— Це, певно, в справі Якимця. Жандарм хоче прослідити справу… — А звертаючись до Зварича: — В такому разі і тебе, Петре, покличуть…
Пані Городюкова благаюче глянула на хлопця.
— Тільки, Петрику, прошу тебе, не гарячися, не скажи чогось непотрібного.
— І я так думаю, — додала пані Керницька. — Можете собі пошкодити.
Городюк махнув легковажно рукою:
— Но, щодо того, то я вже не боюся. З нашими жандармами я собі дам раду. Це не якийсь там п’яний улан чи незнайомий офіцерина.
— Я скажу те, що бачив, — відізвався Петро. — Воно таке, що вистане зовсім добре до обвинувачення. Не припускаю, щоби навіть і в воєнний час можна було вбивати безкарно людину. Нехай це буде дурний Якимцьо, нехай буде хто хоче… Застрілили, як пса, і навіть не завдавали собі труду, щоби оправдуватися.
Городюк підпер голову рукою і задивився в далечінь. Веселі звичайно його очі сумом блимали з-поза окулярів.
— Шкода мені того Якимця. Знаєте, пані, я вже його зачисляв просто до вашого парохіяльного інвентаря. Здавалося, що тут належить так, як стодола, хата чи стайня.
Керницька журливо притакнула.
— Та й ми вже так до нього призвичаїлися, що не раз нам ніяково було, як він куди повіявся.
— Правда, що зникав час до часу.
— Найчастіше взимі. Піде біда кудись, і нема його тиждень, часом два, а верне, то такий обідраний, нещасний… Минулої зими повернув раз із такої прогульки, прийшов до кухні і стоїть. Дивлюся, а в нього за пазухою повно снігу. «Бідний ти, — кажу, — Якимцю, чекай, я тобі зараз молока спарю». А він усміхається і каже: «Ні, отеця, дайте мені дзиґаро!..» І що думаєте: закурив циґаро, вимів з-за пазухи сніг і пішов дрова рубати. Нічого йому не пошкодило, навіть не кашляв.
— Щоби був не втікав! — озвався Зварич. — А то один дурний втікав, а другі- дурні думали, що це фактично якийсь майор.
— Бійтеся Бога, і так забили людину, як пса, — бідкала Городюкова.
ebooksa