Курилася доріженька

Вкінці почав розходитися, несучи зі собою новий матеріал до паніки і нестверджену, але майже певну вістку: майор Клявс згинув!..

Очевидно, що з того знайшлися зараз і висновки:

— Значить, і курінь розбитий.

— Гармати ліпше чути. В такому разі, наші мусили податися назад.

За годину вже цілий Золочів говорив, що під Олієвом москалі розбили австрійців, знищили один курінь, забили майора Клявса і марширують на захід.

Як не старалися військові чинники заперечувати це, та в дусі дивувалися самі, звідки цивільне населення має такі докладні і правдиві вістки…

***

Під вечір нові поголоски і нові події дали привід, до паніки. Від сходу в’їхав до Золочева дивний, невиданий ще досі «обоз». Попереду в повозі їхав якийсь пан з жінкою та дітьми, а за ним кільканадцять возів, навантажених усяким добром: мішками збіжжя, подушками, перинами, кріслами, посудою, а навіть грамофоном.

Все то вкотилося в Золочів, і багато людей бачило цілу ту каравану, але до середини міста доїхала тільки вістка про неї. Сама каравана зникла десь, мов під землю сховалася, і найліпші розвідники не могли винюхати, де саме вона поділася.

Зварич стрінув знайомого народного учителя Соляника, який саме вертав з розвідки.

— Що ж, пане професор, знайшли ви каравану?

— Подумайте: де вона могла подітися?!

— А хто ж це був?

— Хто був, то знаю, але мене більше цікавить, де подівся. Всі бачили, як їхав, дехто навіть розмовляв, але ніхто не знає, що далі сталося.

— Адже не могла втопитися на дорозі,— докинув Зварич.

— Ясна справа, що ні.

— Скажіть же: хто то був?

— Якийсь дідич звідтам… — і Соляник показав головою в сторону таємничого сходу.

— Що, з Росії? — здивувався Зварич.

— Пане Зварич, чи ви з місяця впали! Москалі вже за Олієвом, а ви дідича з Росії шукаєте.